Розділ 49. Зрадник — це він і є

Агентство «Чистота» набирало обертів. Після кібервійни, спроби замаху на президента та розгрому лабораторії «Фенікс» суспільство втомилося від страху. Люди прагнули відновлення — морального, духовного, соціального. Саме в цей момент ініціативу взяв на себе Олександр Григорович Підкова, голова Агентства.

Він вірив: перемога — це не лише знищення системи і їх налагодження життя за законом, а у очищення душ.

Разом із Богданом Левченком і Марією Коваль, координаторкою соціальних проектів, вони створили програму «Добро руками» — рух, який мав об’єднати церкви, громади та простих людей навколо справжнього милосердя.

— Якщо ми перемогли в інформаційній війні, — говорив Олександр під час однієї з нарад, — тепер маємо перемогти байдужість. Бо саме вона — найстрашніша зброя ворога.

Президент Олександр Володимирович Початковий підтримував ініціативу. Він бачив, що Агентство не просто ловить шпигунів і кіберзлочинців — воно лікує суспільство. Сам президент після пережитого замаху став іншим: спокійнішим, вдумливішим, більш людяним. І він довіряв Підкові беззастережно.

— Після того, як ти врятував мені життя, — сказав він якось, — я знаю, що твої мотиви чисті. Тепер головне — не втратити віру.

---

Справи милосердя

Щосуботи по всій Україні відбувалося диво. У кожному місті, у дворах церков, біля вокзалів, на площах з’являлися намети з табличками:

> «Безкоштовні обіди. Для кожного, хто потребує».

Тут не питали, хто ти і звідки. Годували всіх: безхатченків, пенсіонерів, переселенців, дітей, що втекли з дитбудинків.

Олександр особисто проїхав кілька областей — Львів, Черкаси, Одесу, Харків. Він дивився людям у вічі, говорив просто, без пафосу.

— Бог дає нам не лише життя, — казав він волонтерам, — а й можливість зробити його світлішим для інших. Якщо ти сьогодні нагодував одного голодного — завтра голодуватиме менше душ.

До руху приєдналися баптисти, православні, католики, мусульмани, юдеї, навіть ті, хто не належав до жодної конфесії, але вірив у добро.

Священник отець Андрій із Чернігова згадував:
— Я бачив, як один колишній злодій носив каструлі з супом для бездомних і плакав. Казав: «Мене Бог торкнувся через них».
---

Проблиски темряви

Та навіть у найсвітлішій справі з часом проростає тінь.

Звіт від Служби внутрішньої безпеки Агентства викликав у Богдана занепокоєння:

> «Виявлено систематичне привласнення коштів у проєкті «Добро руками». Джерело — один із обласних координаторів».

Координатором був Микола Савчук, колишній чиновник із Дніпра, який приєднався до «Чистоти» після війни. Людина ввічлива, освічена, навіть побожна — цитував Біблію на пам’ять, умів зворушити людей промовами.

Богдан показав звіт Олександру. Той довго мовчав, потім сказав:
— Якщо це правда — це не просто крадіжка. Це зрада самої ідеї.

Підкова наказав провести перевірку. І правда виявилася страшнішою, ніж очікували: Савчук не лише крав гроші, а й передавав інформацію про структуру Агентства за кордон — у ті самі руки, що колись створювали «Фенікс».

Він був подвійним агентом.
---

Розслідування

Богдан разом із аналітиком Іриною Зозулею простежили ланцюг фінансів. Кошти з благодійного фонду виводилися через кілька підставних компаній — «Соціум Інвест», «Медіа-Платформа», «Вектор-21». Усі вони мали зв’язки з фірмами у Мінську, а далі — у московії.

Коли Ірина принесла результати перевірки, Олександр дивився на монітор так, ніби бачив примару.

— Отже… зрадник — це він, — сказав тихо. — Той, кому я довірив харчування дітей.

Того вечора Підкова довго не міг заснути. У пам’яті крутилися слова, якими він колись звертався до своїх підлеглих:

> «Справжня чистота — це не коли немає бруду навколо. Це коли ти не дозволяєш бруду оселитися в собі».

І ось цей бруд оселився поруч.
---

Зустріч

Наступного дня Олександр поїхав до Дніпра, не попереджаючи навіть президента.
Савчука він зустрів у дворі притулку, де волонтери роздавали їжу.

— Пане Олександре! — з удаваною радістю вигукнув Микола. — Не очікував вас тут бачити!

— Так, не очікував, — холодно відповів Підкова. — Я теж.

Він показав йому планшет із відкритими файлами — банківські перекази, листування, підписи.

— Це твої рахунки, Миколо. І це твої люди.

Савчук на мить знітився, потім нахабно всміхнувся:
— Ви нічого не доведете. Люди вірять мені.

— Люди вірять в добро, — спокійно відповів Олександр. — А ти використав їхню віру як товар.

Розмова тривала хвилин п’ятнадцять. Савчук намагався переконати, що його підставили, що це все «збіг даних». Але коли в дворі з’явилися агенти внутрішньої безпеки, він раптом кинувся тікати.

Кілька секунд — і його вже скрутили.

— Ти зрадив не мене, — сказав Олександр, дивлячись йому в очі. — Ти зрадив тих, хто сьогодні стоїть в черзі за шматком хліба.
---

Наслідки

Після арешту Савчука преса вибухнула. Одні називали це «ударом по репутації Агентства», інші — «доказом його чесності».

Президент Початковий виступив зі зверненням:

> «Навіть у найсвітлішій справі може знайтись темна людина. Але сила України в тому, що ми не приховуємо правду. Ми очищуємось».

Олександр не шукав виправдань. Він поїхав до Львова, де саме проходила чергова роздача обідів. Стояв серед людей, розливав суп по тарілках, слухав подяки, дивився на дітей.

До нього підійшов літній чоловік у потертій куртці:
— Ви той, що організував це все? Дякую вам, пане. Без вас я би вже не жив.

Олександр усміхнувся, тихо відповів:
— Не мені дякуйте. Це Господь не дав нам змертвіти в серці.
---

Випробування віри

Увечері, повертаючись до Києва, він написав Богдану коротке повідомлення:

> «Ми не зупиняємось. Зрадник покараний. Але головне — щоб не зрадили ми самі себе».

Богдан відповів миттєво:

> «Ми вистоїмо. Бо наша зброя — правда».