Розділ 48. Спротив системи

Коли постріл не досягає цілі — імперія шукає новий спосіб.

Після замаху на президента в Україні почалося наймасштабніше розслідування за всі роки незалежності. Жодна дрібниця не лишалася поза увагою — від крихітного електронного чіпа у кишені снайпера до цифрових слідів у глобальній мережі. Але всі дороги, як і раніше, вели на схід — у московію.

Саме там, у підземних бункерах і тіньових кабінетах, оживала стара хвороба — імперська жага.
---

Москва. Лабораторія “Фенікс”.

Сивий чоловік у темному костюмі стояв перед великим екраном, на якому світилися карти Європи, України й східних регіонів. Це був Генерал Сєров, колишній начальник військової розвідки, якого після поразки у війні відсторонили. Але він не пішов — він перечекав.

Поруч стояв молодий інженер — Ілля Тімаков, спеціаліст із нейромереж, той, хто колись створював програми для військових дронів, а тепер — для контролю свідомості.

— Вони відбилися, — сказав Сєров, вдивляючись у карту. — Але вони не зрозуміли головного. Ми більше не воюємо за територію. Ми воюємо за свідомість.

Ілля кивнув:
— Програма «Сліпий світ» майже готова. Алгоритм зчитує до 70% реакцій користувачів. Якщо ми підключимо українські медіа через підконтрольні платформи, вони почнуть бачити лише те, що ми покажемо.

Сєров злегка усміхнувся.
— Гарно. Світ, у якому всі вірять у неправду — це і є нова зброя.
---

Київ. Офіс Аналітичного центру.

Богдан втомлено перегортав сторінки звітів. На екрані — фото затриманого снайпера, його біографія, контакти, банківські перекази. Усе вело до «фонду культурного розвитку», який мав офіс у Мінську, але реально працював під прикриттям московської служби «Р-Вектор».

До кімнати увійшов Олександр. Його погляд був спокійним, але всередині — гроза.

— Звідти вітер, — сказав він тихо, показуючи на схід. — Вони знову запускають машини впливу. Цього разу не кулі, а слова.

Богдан відсунув монітор:
— Ми перехопили кілька інформаційних каналів. Вони готують серію матеріалів про “кризу в українській владі”. Кажуть, що президент — маріонетка, а ти, — він глянув на Олександра, — керуєш ним через “чужі технології”.

— Класика, — усміхнувся Підкова. — Коли не можуть убити, намагаються знищити репутацію.
---

Після закінчення війни в московії на короткий час запанувала ілюзія миру. Люди видихнули, раділи, що сини повертаються додому, що більше немає фронтів. Але дуже скоро вони побачили інше — порожні полиці, інфляцію, нові “патріотичні фонди”, де гроші зникали швидше, ніж у часи війни.

Новий президент московії, Валерій Клєвцов, що змінив Путіна, який зник в невідомому напрямку, виходив на екрани з посмішкою, говорив про “нову епоху відродження”. Але за його спиною старі структури продовжували грабувати країну. У регіонах почали з’являтися осередки невдоволення. Люди питали: “За що ми втратили мільйони, якщо знову сидять ті самі?”

Один із таких осередків очолила Анна Руднєва — колишня журналістка, яка втекла до Литви, щоб уникнути арешту. Вона створила підпільний канал «Голос правди», що з кожним днем набирав популярності навіть у самій московії.

І саме до неї, через зашифрований канал, звернувся Богдан.

> — Ми знаємо, що вони запускають “Сліпий світ”. Нам потрібні їхні внутрішні файли. Ви зможете дістати когось у “Феніксі”?

> — Зможу, — відповіла Анна. — Там працює один мій колишній колега. Але попереджаю: це буде дуже небезпечно.

> — Ми вже звикли, — сказав Богдан. — Ми боремось не за себе, а за тих, хто ще вірить у правду.
---

Москва. Кімната без вікон.

Ілля Тімаков відкрив внутрішній термінал і ввів пароль. На екрані з’явився напис:

> «Проєкт: Сліпий світ. Фаза 2 — активація через соціальні мережі. Ключова точка — Київ, Варшава, Прага».

Він вагався. Його совість бурлила. Він знав, що цей алгоритм здатен не просто керувати думками — він міг стирати спогади, створювати нову реальність у головах мільйонів.

Того вечора він написав коротке повідомлення на зашифрований канал:

> «Я готовий допомогти. Але з умовою — не чіпати цивільних».

Анна отримала його через три години. Так народилася нова ланка опору — розум проти системи.
---

Київ. Президентська адміністрація.

Президент Початковий проводив засідання Ради безпеки. На екрані — карта кібератак за останні дві доби. Кожна точка — спроба проникнення з території московії або її сателітів.

— Це вже не розвідка, — сказав президент. — Це цифрова війна.

Олександр кивнув:
— Ми знали, що вони не зупиняться. Але цього разу ми не будемо тільки оборонятись. Ми підемо туди, де вони ховаються.

Богдан підняв голову:
— Ти маєш на увазі “Фенікс”?

— Саме так, — відповів Підкова. — Ілля вже на нашому боці. Ми використаємо їхню зброю проти них.
---

Уночі над Дніпром здійнявся буревій. Місто спало, але в підземному центрі аналітиків світло не гасло.

Олександр сидів перед монітором, занурений у цифровий простір. Його свідомість частково з’єдналася з мережею. Через нейроінтерфейс він бачив, як тече інформація — потоки даних, фейкові новини, алгоритми впливу.

Раптом він відчув — хтось дивиться на нього у відповідь.

> «Ти не зупиниш нас, — пролунало в голові. — Ми не маємо тіла, ми — система».

> «Я бачив системи сильніші за тебе, — відповів Олександр подумки. — І всі вони падали».

Екрани перед ним блиснули — і система “Фенікс” почала тріщати. Через секунди до кімнати увірвався Богдан:

— У нас злам у Москві! Ілля запустив код!

На центральному екрані з’явилася фраза:

> «Світ не може бути сліпим, якщо є ті, хто бачить».
---

Паралельно в московії у центрі управління «Фенікс» почалася паніка. Сервери перегрівались, дані зникали, а системи моніторингу показували хаос.

Сєров увірвався до лабораторії, розлючений:
— Хто це зробив?!

Ілля стояв біля панелі з холодним обличчям.
— Ті, кого ви хотіли зробити сліпими, тепер бачать.