Розділ 46. Тінь помсти

Київ ще не прокинувся після вибуху правди. Місто гуділо, мов потрощений вулик. Люди на вулицях говорили тільки про одне — викриття «Чистоти». Хтось радів, хтось боявся, а хтось — шукав, кого звинуватити з тих хто був викритий.

Але справжня буря тільки набирала силу.

У підземному центрі, де ще вчора миготіли сотні екранів, Олександр сидів мовчки. Перед ним — лише один монітор, на якому пульсував сигнал: «Невідомий доступ. Рівень небезпеки — червоний».

Богдан вбіг до кімнати, захекавшись:
— Ми думали, що все закінчено. Але хтось атакує нашу мережу. Це не урядові сервери, не приватні хакери — це щось інше.
Олександр не зводив погляду з екрану.
— Це ті, хто стояв за генералами. Справжні господарі темряви, сірі кардинали.

Кілька рядків коду промайнули на екрані, і раптом у динаміках пролунало спотворене неначе шипіння:

> — Ти відкрив занадто багато, Олександр Підкова. Світ не готовий до правди.
— А може, не готові ви? — відповів він спокійно.
— Ми — рівновага. Без нас світ розпадеться промовило шипіння.

Сигнал обірвався, і в ту ж мить електрика в усьому центрі згасла.

Богдан схопив пістолет, але Олександр підняв руку:
— Не треба. Вони вже тут. Олександр розумів, що він може врятувати себе, але він турбувався за інших.

Двері на дальньому кінці коридору з гуркітом відчинилися, і в темряві блиснула оптика прицілів. П’ятеро озброєних людей, у формі без знаків опізнання увірвались в переміщення. Професіонали, зрозумів Олександр. Один із них кинув гранату зі спалахом — світло осліпило все довкола.

Коли зір і свідомість повернувернулись, Олександр вже був в кайданках.
---

Він знаходився в преміщені в темряві, прив’язаний до металевого стільця. Перед ним — старий знайомий. Генерал Соколов, той самий, що знепритомнів на пресконференції. Лице бліде, очі — холодні, мов скло.
— Я мав тебе вбити ще тоді, коли ти був лише «радником з релігійних питань». Але тепер — інша справа, тим більше.
— Ти втратиш усе, — сказав Олександр тихо. — Усе, що будував на брехні.
Соколов розсміявся.
— Брехня? Це валюта світу. Ти зруйнував мої канали, але є інші. Ти навіть не уявляєш, хто стоїть за мною.

Він нахилився ближче:
— Є речі, які сильніші за Бога, богохульно промовив він.

Олександр усміхнувся ледь помітно.
— Це ти так думаєш.

У ту ж мить в голові пролунав тихий, але чіткий голос:

> «Пам’ятай: темрява боїться не меча, а світла».

Він заплющив очі. І раптом в приміщенні блиснув короткий спалах — лампи над головою потухули. Здригнулися монітори, знеструмилась вся кімната. Олександр скористався моментом — сплів руки, зосередився, і кайдани на зап’ястках розчинилися, мов розплавлений віск. Це спрацював прилад  ,, Переміщувач'', подарунок з планети Орієнти і вживлений в Олександра, але про це ніхто не знав, це була дуже велика таємниця. Він, цей прилад ,,Переміщувач'' мав дію, що людина розчинялася в просторі на мікроелементи в цьому місці і збиралася до купи в іншому місці поряд або там де необхідно.

Соколов відскочив, намагаючись вихопити зброю, але Олександр вже миттєво стояв позаду нього. Олександр промовив:
— Ти забув: я не просто радник, а ще і боєць. Також в переміщення нарешті вірвались, вірні президенту, загін з СБУ.

В цей час Олександр кинувся вперед. Короткий удар в голову — і генерал опинився на підлозі, задихаючись. Але Олександр не вбив його. Він нахилився, торкнувся чола полоненого і сказав:
— Ти сам побачиш всю правду. І вона тебе спалить.

Крик Соколова рознісся по підземеллю. Це був не крик від болю — це був крик від страху. Бо він раптом побачив усе, що приховував роками: хабарі, смерті, накази, продані душі. Його власна пам’ять стала судом для нього.
---

Олександр вийшов на поверхню. Над містом сходило сонце, важке й криваве. На горизонті диміли деякі будівлі — урядові сервери атакувалися по всій країні. Але тепер він знав, що це лише початок.

— Хтось керує цим зсередини, — сказав Богдан, коли вони знову зустрілися. — Є свідчення, що в самому центрі уряду діє «сірий радник». Його ніхто не бачив, але всі виконують його накази.
— Він і є тінь. Джерело зла, — відповів Олександр. — Якщо ми його не знайдемо, усе повториться.

Того ж вечора він знову використав свій дар. Сів у тиші, закрив очі, і потік думок хлинув у голову, мов ріка:
«Він поруч… у самому серці влади… в будинку, що має сто вікон… він бачить тебе…»

Олександр різко відкрив очі.
— Будинок уряду. Кабінет 314.

---

Операція була блискавичною. Богдан, Тарін і група «Чистоти» вдерлися до будівлі через технічний тунель. Вгорі, за товстими дверима, сидів чоловік у дорогому костюмі. Без імені, без минулого. Лише холод у погляді.

— Ти — той, кого називають радником? — спитав Олександр.
— Ні. Я — система. Я — баланс, який ти зруйнував.

Він натиснув кнопку, і за вікном загуркотіли вертольоти.
— Якщо ти мене знищиш, на моє місце прийдуть інші. Люди люблять темряву, бо в ній легше жити.

Олександр ступив ближче.
— Може й так. Але навіть у темряві є ті, хто шукає світло.

Він поклав руку на стіл. Дерево під долонею задрижало, бо з нього почала виходити хвиля — гіпнотичний імпульс, що паралізував всіх агресорів в будівлі. Вертольоти над дахом швиденько повернулись і пролетіли геть, бо відчули великий тиск і страх під впливом прилада  ,, Комплекс міні рятівник'', який був вживлений в Олексндра і мав в комплексі і гіпнотичний прилад гравіо.

Радник спробував утекти, але Тарін уже стояв за спиною з орієнтською зброєю, що світилася блакитним вогнем: гіпнотичний імпульс і радник впав.
— Кінець темряви, — сказав Тарін.

Усе закінчилося за кілька хвилин. Людину, яку називали радником, вивели під охороною. Його очі залишалися байдужими, але в них більше не було сили.

---

Коли ніч опустилася на місто, Олександр стояв на даху старої будівлі, дивився на вогні Києва. Вітер ніс запах дощу і свободи.