Розділ 38. Навчання на Орієнті

Світло, в яке занурився Олександр, розтануло поступово, і перед ним розгорнувся новий світ — світ гармонії, тиші й сяйва. Небо над Орієнтою було живе: воно дихало, міняло кольори залежно від думок тих, хто під ним стояв. Повітря не мало запаху — воно звучало, неначе сама планета співала.

Поруч із ним стояв Амидак — у сріблястому одязі, очі його світилися не світлом, а спокоєм.

— Вітаю тебе, Олександре, — мовив він. — Тепер ти серед нас.

Їх обох оточувала м’яка енергія, яка замінювала і ґрунт, і простір. Здавалося, що вони стояли одночасно і на поверхні планети, і в самому серці її свідомості.

До них підійшов ще один єдинак — високий, з лагідним обличчям і ясним поглядом.

— Це Остерег, — сказав Амидак. — Він буде твоїм наставником.

Остерег схилив голову, і Олександр відчув: перед ним не просто вчений, а жива мудрість. Вони не говорили словами — їхні думки з’єдналися миттєво. Він одразу зрозумів, що цей єдинак знає все про нього — і навіть те, про що він сам ще не встиг подумати.

— Ласкаво просимо, брате з Землі, — промовив Остерег подумки. — Ми почнемо з того, що Орієнта — не просто планета. Це жива істота, як і твоя Земля. Але ми навчилися чути її голос і промовляти до неї а ви ні.

Він провів Олександра крізь своє місто, яке не мало доріг у звичному сенсі. Скрізь була рівна поверхня викладена мармуром. Будівлі були прозорі, мов з енергії, але мали форму, бо були побудовані зі штучного матеріалу подібного до алмазу. Їхні стіни неначе дихали, і в кожному приміщенні було відчуття миру.

— Тут, на Орієнті ми не будуємо так, щоб зашкодити природі, — пояснив Остерег. — Ми узгоджуємо кожну дію з планетою. Вона сама підказує нам, де повинна бути ріка, де — поле, а де — побудовано місто. І коли Орієнта говорить, ми слухаємо. Бо ми на ній живемо і вона нас тримає а не ми її. Тому кожен виконує свою працю і не якої дескремінації.

Олександр дуже дивувався всьому, що бачив. Він відчував думки інших одинаків, які проходили поруч. І розумів: між ними немає таємниць. Кожен знав кожного, але це не лякало — навпаки, давало спокій.

— Зло не має сенсу там, де думки відкриті, — сказав Остерег. — Бо воно не встигає народитися. А якщо і народилось то виглядає безглуздо, тому що ти ніби кажеш всім: я замислив зло, я поганий єдинак. Звісно, що тоді він буде покараний. 

Перші дні навчання минули в суцільному здивуванні. Йому показали дію «Кліматора» — коли над долиною здійнялася блискуча хмара, і за кілька хвилин холод змінив спеку, а вітер розсіяв бурю.

— Ми не керуємо погодою, — пояснив наставник. — Ми лише просимо Орієнту збалансувати себе, так як їй треба, гармонично і природньо. Але вона попереджає про це заздалегідь. Тому у нас не буває техногенних катастроф. Все відбувається планово.

Далі вони перейшли до використання «Пересувача». На полігоні Остерег здійснив по Олександру кулеметну чергу, коли в нього в кишені лежав активований прилад Пересувач. Черга куль прорізала простір саме в тому місці де Олександра вже не було. Він в тому місці миттєво поділився на елементи і сформувався таким як він є на відстані безперечно безпечній. Але цей прилад йому подарував Амидак ще раніше і цей прилад не раз рятував йому життя, коли він ще був на Землі.

— Це не просто технологія, — промовив Остерег. — Це довіра до Всесвіту. Прилад лише виконує твоє бажання бути в іншому місці, а решту робить енергія поля планети.

Олександр пройшов десятки випробувань. Його навчили використовувати «Комплекс міні-рятівник». Коли на нього випустили випробувальну кулеметну чергу його там, не було. Далі четверо одинаків, з чотирьох сторін кинулися раптово на Олександра і так само раптово впали неначе їх шось причавило до поверхні Орієнти.

— Це не щит, — усміхнувся Остерег. — Це відгук самої Орієнти на твою думку. Тобто дія всіх винаходів в комплексі. 

Та найбільш неймовірним було освоєння «Портального розкладника». З допомогою цього пристрою вони переміщувалися між світами. Одного разу Олександр побачив десятки інших планет — кожна мала свій колір, свій ритм, своїх істот. Деякі світи здавалися казковими, інші — суворими, але всі були пов’язані між собою нитками одного великого задуму. Прглядалась залежність і необхідність всього в всесвіті, що викликало відчуття гармонії.

— Немає випадковості, — казав Остерег. — Кожна планета виконує свою функцію в Всесвіті, як кожна клітина у тілі живої істоти.

Поступово Олександр відчув, що починає розуміти мову самої Орієнти. Вона не звучала, не мала слів — лише хвилі світла, що проходили крізь нього. І він відповідав їй так само — думкою, відчуттям, вдячністю.

І тоді сталося щось дивовижне. Планета відгукнулася. Він відчув легкий дотик, теплий, як подих вітру, і зрозумів: Орієнта прийняла його, тому що визначила в ньому добрі наміри і взагалі добру волю.

— Тепер ти чуєш її, — промовив Остерег. — І колись твоя Земля теж заговорить із людьми. Тільки треба навчитися чути її.

Минуло кілька орієнтських циклів — еквівалент земних місяців. Олександр пройшов усі етапи навчання. Його розум і тіло змінилися: він відчував думки без зусиль, розумів механіку світла, бачив зв’язки між усім живим. І була та необхідність щоб бездоганно володіти тими чотирма приладами: Першим із них  «Кліматор» — прилад, що міг локально змінювати погоду; Другим винаходом став «Пересувач», який не раз вже рятував Олександра; третій прилад Гравіо, який гіпнотично зупиняв агресора; четвертий прилад — справжнє диво техніки й розуму: «Комплекс міні-рятівник» це з'єднання можливостей чотирьох приладів.

Одного ранку, коли небо Орієнти розлилось золотими хвилями, до нього підійшов Амидак.

— Час настав, — сказав він. — Ти готовий повернутися. Але тепер ти не просто людина. Ти Посол між світами.

— А як же ви? — спитав Олександр.

— Ми завжди поруч. Кожна твоя добра думка — це і наш голос у твоєму серці.

Остерег поклав руку йому на плече.