Розділ 36. Крим наш — український

Після повного виводу московських військ із території материкової України, залишалося останнє, найболючіше питання — Крим. Саме той півострів, що став символом несправедливості, болю, втрати і незламності українського духу.

Світ вже тоді не мав сумнівів, що після поразки московії в війні за Україну, питання Криму — лише справа часу. І цей час настав.

Міжнародна спільнота вимагала повного відновлення територіальної цілісності України, включно з Кримом. Санкційний тиск на Москву був безпрецедентним — економіка ворога тріщала по швах, нафта не продавалася, золотовалютні резерви були заморожені, а фінансова система перебувала на межі колапсу.

Під цим тиском і з вимушеного розуміння, що іншого виходу немає, московія погодилася на умови мирної угоди, підписаної під контролем ООН, ЄС і США. Одним із ключових пунктів було — повне виведення військ з Криму протягом семи днів.

Колони військової техніки повільно тягнулися кримськими дорогами, прямуючи до Керченського мосту, який мав стати останнім символом московської присутності на півострові. Через цей же міст, під наглядом міжнародних спостерігачів, евакуювалися рештки окупаційної адміністрації, офіцери ФСБ, поліція і колаборанти, яким вдалось утекти.

Багато хто тікав панічно, залишаючи техніку, документи, навіть родини. Але Україна не прагнула помсти — лише справедливості.

На восьмий день до Криму ввійшли українські війська.

Вони несли не лише прапори і форму, а й нове життя.

Сімферополь, Ялта, Севастополь, Керч, Феодосія, Євпаторія — всі міста зустрічали українських військових квітами, піснями, сльозами радості. Люди вивішували жовто-блакитні прапори, обіймали солдатів, співали гімн.

На площах звучало:

— Слава Україні!

— Героям слава!

Та Олександр, який прибув до Сімферополя разом із групою урядових координаторів і фахівців із відбудови, бачив більше, ніж просто святкову картинку. Він відчував, що не всі вигуки були щирими. У деяких поглядах крилося лицемірство — страх змінив гнів, але не змив провини. І це було приховано, тобто вони думали, що приховано. Та насправді Олександр мав дар від Бога і мав змогу прочитати їх думки при умові, що він не порушить своєї праведності, що він жодного разу не дозволив собі. Але це його думка і Бог йому суддя.

Тому першими діями української адміністрації стали очищення влади та перевірка кадрів.

Було оголошено загальний збір всіх керівників районних, міських, обласних структур, комунальних підприємств, освітніх і медичних установ. Тих, хто був помічений у співпраці з окупантами, хто підписував накази про переслідування українців або займався доносами, — одразу усували. Частина таких осіб втекла ще до виводу московських військ, але залишалися й ті, хто сподівався “проскочити” під нову владу і мати з цього зиск.

Українська держава діяла за законом:

кожен, хто не заплямував себе злочинами, міг залишитися працювати на своїй посаді. Проте обов’язковою умовою було знання української мови.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів, всім  державним і муніципальним службовцям надавалося три місяці для складання мовного іспиту. І взагалі повага  до української культури, тому що це і головне в розумінні громадянин України, щоб у це не було порожнім звуком.

— “Хто любить Україну — той повинен говорити її мовою”, — сказав тоді Олександр на спільному засіданні урядової комісії в Сімферополі.

Для всіх охочих організували безкоштовні курси української мови, література розповсюджувалась за рахунок держави, а викладачі приїхали з різних областей. В перший місяць записалося понад 17 тисяч людей, серед них — колишні чиновники, вчителі, лікарі, поліцейські, навіть продавці і водії маршруток.

В містах знову відкривалися українські школи, дитячі садки, університети, де раніше навчання велося виключно російською.

Ніхто не принижував і не дискримінував за незнання української мови і культури, але це була категорична умова, щоб бути членом українського суспільства, якої б ти національності і віросповідання не був. Головне, щоб ти не був зрадником. 

Разом із кадровими змінами розпочалася економічна відбудова Криму.

Перші кошти надходили з контрибуцій московії, які були закріплені мирним договором.

Згідно з домовленостями, московія виплачувала Україні компенсацію у розмірі понад 450 мільярдів доларів, частину з яких спрямували саме на Крим.

Ці кошти пішли на відновлення інфраструктури, доріг, портів, електромереж, а також на будівництво нових заводів і технопарків.

Дуже велику увагу Олександр приділяв відновленню Крима, як місця куди люди приїжджають відпочивати, і тому повинні отримати все необхідне. 

Олександр, координуючи частину цих процесів, бачив, як буквально за пів року змінювалося обличчя півострова.

У Севастополі відновили українську військово-морську базу, яка отримала статус стратегічного центру безпеки Чорного моря.

У Бахчисараї відкрили Центр кримськотатарської культури та самоврядування.

В Ялті — новий еко-курорт, орієнтований на міжнародний туризм, де вперше за 10 років знову лунала  англійська, польська, німецька, французька мови. Але керувало всім і була підставою постійного місця проживання в Криму, це значення української мови і культури. 

Повернення води через Північно-Кримський канал стало справжнім символом єднання.

Після дев’яти років посухи земля нарешті ожила — пшениця, кукурудза, рис, сади, виноградники знову зеленіли.

Вчені підрахували, що за перші два роки після відновлення водопостачання обсяг сільськогосподарського виробництва в Криму збільшився більш ніж утричі.

Площа зрошуваних земель зросла з 12 тисяч гектарів до понад 350 тисяч.

Іноземні компанії, які раніше боялися санкцій, почали активно вкладати гроші в регіон.