Розділ 32. Тиша, що говорить

Ніч була така тиха, що навіть пісок своїм постійним рухом не мав змоги порушити цю тишу, бо не було вітру.

Авів Ісраелі сидів біля входу до старого сховища, глибоко в пустелі Негев. Його очі дивилися в темряву, але думки були далеко — між Києвом і Газою, між минулим і тим, що ось-ось мало відбутися.

Поруч, на столі, світився блакитним світлом «Збірник тіней», прилад з Орієнти, який йому подарував Олександр, щоб він виконав завдання. Це був потужній помічник к дару, який він отримав від Бога читати думки і на базі цього передбачати дещо з майбутнього завдяки розумовому аналізу. Розум він також отримав від Бога.

Олександр підключився до Авіва дистанційно. Його голос лунав в навушнику спокійно, навіть лагідно:

— Авіве, пам’ятай: кожна думка, яку ти зчитуєш, несе біль в першу чергу тобі. Але тільки через біль люди повертаються до істини. Бо ще з Адама і Єви люди обрали пізнання добра і зла, але це можливо тільки, якщо це все випробовувати на собі. Тільки тоді добро або зло будуть довершеними.

— Я знаю, — тихо відповів Авів. — Але тут є щось більше. Мені здається, цей пристрій не просто вловлює думки. Він розкриває людину перед Богом. І через біль також, яка пронизує людину і вона пізнає. 

— Саме так, — підтвердив Олександр. — «Збірник тіней» — не технологія, а випробування. Той, хто дивиться на тіні інших, повинен мати світло в собі. Інакше ці тіні пожеруть його. Але ти помиляєшся, якщо думаєш, що Богу потрібні, якість прилади, щоб пізнати кожного з нас з середини.  Тому це лише випробування для тебе. Пам'ятай це.

Авів відчув, як мороз пробіг спиною. Він пам’ятав ті очі Лейли, коли вона брала список заручників. Там було щось понад людську рішучість — тиша, в якій жила віра. І тепер, коли він мав викрити справжніх винуватців війни, відчував, що стоїть на межі, де правда може вбити не гірше за кулю.

— З кого почнемо? — спитав він.

— З тих, хто ховає зло під маскою благодійності, — сказав Олександр. — Ти знаєш ім’я першого.

Авів відкрив файл на екрані монітора. Там був чоловік в дорогому костюмі — політик і меценат, який публічно говорив про мир, а потай фінансував постачання зброї до сектору, щоб утримувати напругу. Тому, що це приносило надприбутки.

Авів активував «Збірник тіней». Повітря навколо стислося, і перед ним з’явився світловий контур — немов проєкція людської душі.

Звуки, обличчя, фрази — все змішалося.

Голос того чоловіка лунав в голові Авіва:

> «Гроші — це єдина істина. Мир — лише товар, який купують в новинах».

Авів здригнувся. Йому стало важко дихати.

— Олександре… він продаючи зброю, руйнує надію. Він заробляє на стражданнях!

— Я бачу це, — спокійно відповів голос із навушника. — Збережи дані. Але не знищуй його.

— Як не знищити такого?

— Бог сам розсудить. Ти лише покажи світлу дорогу. І на ній він виявиться сам. Тобто наша зброя виявлення дійсних розпалювачив і підтримувачив війни.

Та дорога, як виявилося, пролягала не через покарання, а через розкриття.

Наступного дня Авів передав інформацію журналістам із міжнародної місії. Скандал вибухнув. Але головне не це — головне, що десятки волонтерів, які раніше боялися говорити, нарешті вийшли на світло,  тобто почали казати правду.

А вночі знову відбувся зв’язок.

— Авіве, — сказав Олександр. — Орі повідомила мені, що пристрій активувався самостійно. Там є новий сигнал — дуже сильний.

— Від кого?

— Від того, хто поруч з тобою.

Авів різко озирнувся. У темряві стояв Халід — його провідник, який кілька разів рятував йому життя.

Той дивився просто в очі, без страху.

— Ти знаєш, що я також в списку тих хто сіє зло, — промовив він. — Я колись передав інформацію, через яку загинули діти. Тоді я думав, що роблю правильно.

«Збірник тіней» засвітився червоним, і навколо Халіда з’явилося сяйво, немов спогади ожили просто в повітрі.

Палаючі будинки, дитячі крики, страх, що пронизує серце.

Авів опустив очі.

— Чому ти прийшов до мене?

— Бо хочу, щоб цей пристрій показав не лише зло, а й каяття. Тому що це була моя помилка, а не злий умисел.

Олександр мовчав. Лише зітхнув в навушнику. Потім тихо сказав:

— Передай йому, що каяття — це його добра воля. Пробачає тільки Бог. І будеш жити, якщо каяття щире, але все одно за все відповісти перед Богом ще в цьому житті. Якщо він визнає твою істину, Бог знайде для тебе нову місію.

Халід опустився на коліна й торкнувся головою піску.

— Аллах і ваш Бог Батько— один і той самий, — прошепотів він. — Нехай Він простить мене. А те що ти кажеш з Писання нехай буде Його воля а не моя. 

Коли світанок розбив темряву, Авів відчув, що вперше за довгий час навколо стало по-справжньому тихо. Але це була не порожня тиша, а тиша, що говорить.

Олександр того ж ранку написав коротке повідомлення:

> «Світ не змінюється через війну. Він змінюється через тих, хто не боїться бачити правду і залишатися добрим і праведним. Ми лише почали»

І в той момент «Збірник тіней» знову засвітився — цього разу м’яким золотим світлом.

На його екрані з’явився новий запис:

> «Тиша — не відсутність звуку. Це присутність Бога».

Авів підняв очі до неба, де вже займався ранок.

Десь там, на іншому кінці світу, Олександр дивився в те ж саме небо. І обидва знали: попереду — новий шлях, і тепер їх двоє.

Бо навіть в темряві є ті, хто йде не тому, що страх, а тому що любов.

І саме вони — справжні викрадачі думок, які повертають світові віру.