Розділ 26. Німці — неначебто, як брати

Після викриття Олексія та очищення системи в Рівному Олександр відчував, що наступна хвиля боротьби йде з-за кордону. Наче вітер, що змінює напрямок, світ почав проявляти нові схеми, нові лицемірства, нові імена. І тепер поле битви виходило далеко за межі України.

Одного вечора, коли над Києвом спускався осінній туман, Олександр сів біля вікна, заплющив очі — і його розум полинув на тисячі кілометрів на захід. Думки його торкнулися Берліна, холодного, практичного, але виблискуючого від блиску сталі, скла й розрахунку.
Він «зайшов» у думки двох найвпливовіших людей Європи — президента Франка-Вальтера Штайнмаєра та канцлера Фрідріха Мерца.

Назовні — все виглядало ідеально. Підтримка України, гучні заяви про солідарність, про європейські цінності, про «спільну боротьбу за свободу». Але глибше — у їхніх думках — Олександр побачив холодний розрахунок і запах великих грошей.

— Вигідно — допомагаємо, не вигідно — зупиняємо, — звучало десь у глибині свідомості німецьких політиків. — Газ дешевший — купуємо. Контракти з москалями тримають економіку. А Україна… так, треба підтримати, але рівно настільки, щоб не програла, і не настільки, щоб перемогла. Бо після перемоги вона стане самостійною. А самостійні — не слухаються.

Ця фраза різонула Олександра, наче ніж. Він зрозумів, що лицемірство Заходу — це не просто політика. Це частина старого механізму, який годується війною. І поки світ тримає баланс між прибутком і смертю — зло продовжує жити.

Він побачив, як німецькі корпорації, ховаючись за десятками підставних фірм, продовжують постачати москалям високоточні підшипники, електроніку, навігаційні блоки, необхідні для дронів і ракет. Усе оформлене через третіх посередників, фіктивні компанії з Азії чи Балкан.
А газ — ось головна артерія, що тримає цю темну систему живою.

Німеччина купує російський газ через обхідні схеми — через Туреччину, Казахстан, навіть через деякі африканські фірми. І всі роблять вигляд, що нічого не знають.

Олександр сидів мовчки. Його руки тремтіли від гніву.
— «Німці неначебто, як брати…» — подумав він, — «Але виявляється, братерство закінчується там, де починаються гроші».

Та він не збирався просто спостерігати. Бог дав йому дар — бачити не лише думки, а й шляхи, якими можна змінювати реальність. І тепер настав час діяти не лише як людина, яка отримала дар від Бога, але і як той хто повинен використовувати цей талант а не закопати його в землю. Тобто діяти як стратег на користь України, але не порушуючи Божих законів.

Він звернувся до Амидака, президента планети Орієнти.
— Нам треба розімкнути це коло: війна — гроші — війна. Людство стало заручником власної жадібності. Якщо вони не чують совісті, нехай почують біль. Але не через зброю, а через природу, через те, чого вони не можуть контролювати.

Амидак відповів негайно.
— Ти маєш рацію, Олександре. Ми спостерігаємо за Землею вже давно. І бачимо, що ті, хто годує війну, найменше відчувають її наслідки. Ми можемо допомогти. Не зброєю, а технологіями кліматичного впливу. Вони не знищують, але нагадують: кожна дія має наслідок. Ти добре впорався з завданням запобігання продовження війни в Україні, а зараз ми допоможемо тобі знищити чинники, які підтримують війну з зовні.  

Так розпочалася операція «Крижана Спіраль».

Олександр скерував свій розум у регіон Північної Німеччини — там, де зосереджені головні сховища й термінали зберігання газу.
Зима 2026 року почалася несподівано рано. Температура впала до рекордних мінусів. Північне море замерзло вперше за кілька десятиліть. Морські вітри стали різкими, а системи енергопостачання не витримували навантаження.

На заводах замерзали труби. Танкери не могли розвантажитися в портах. У Гамбурзі, Бремені та Гановері спалахнули стихійні протести. Люди виходили на вулиці з плакатами:
«Газ — не зброя!», «Ми мерзнемо через чужі війни!», «Ні — енергетичному рабству!»

Олександр стежив за всім через інформаційні потоки, які йому відкривав Амидак. І коли бачив, що ситуація досягла точки кипіння, запустив другу фазу — інформаційну атаку.

Під виглядом німецьких журналістів і аналітичних центрів у медіапростір Європи потрапили тисячі документів: банківські перекази, контракти, листування чиновників із нафтовими концернами.
Громадськість побачила чорним по білому: мільярди євро з прибутків від газу йшли на підтримку російських військових підприємств.

Усе це спричинило вибух.
Політична криза, гучні відставки, запити в Бундестазі, масові страйки енергетиків.
І що найдивніше — цього разу не Україну звинувачували, а власну еліту.

Канцлер Мерц виступав по телебаченню з блідним обличчям і тремтячими руками:
— Ми проведемо перевірку всіх контрактів. Ми зупинимо будь-які поставки, які можуть допомагати ворогу. Це — наша обіцянка нашим союзникам і нашій совісті…

Але Олександр бачив правду: це не покаяння, це страх. Страх перед народом, який прокинувся.
І саме цього він прагнув — не зруйнувати, а розбудити.

Через кілька місяців у Європі почали говорити про «німецьке прозріння». Громадські рухи за чисту енергетику переросли в потужний політичний тиск. Газові корпорації втратили вплив.
І найголовніше — контракти з москалями почали масово розриватися.

Але кожна дія має відгук. Улітку 2026 року Німеччину спіткала спека, якої ще не знали її міста. Земля тріскалася, річки міліли, і тисячі гектарів газових родовищ стали непридатними для видобутку.
Природа, ніби підкоряючись вищому закону справедливості, замкнула коло.

Олександр стояв на березі Дніпра й дивився на воду, що текла спокійно, ніби нічого не сталося. Але він знав — у цей момент десь у Берліні люди вперше по-справжньому зрозуміли, що означає залежність.

Йому знову почувся голос Амидака:
— Ми не караємо, ми навчаємо. І якщо людство зробить висновки, то матиме шанс.

Олександр тихо відповів:
— Тепер вони відчули, що значить втрачати, коли заробляєш на війні. Але головне — щоб у цьому вогні не згоріла надія.