Розділ 23. Міжнародна злочинність

Олександр звик до того, що зрада навіть не має кордонів. Але і зараз перед ним відкривалася картина значно масштабніша, ніж будь-яка внутрішня інтрига в сенсі зради.

Все почалося неначе із жарту. Англієць Сем, високопосадовець у Міністерстві оборони Великої Британії, одного разу неначе відшуткувався в вузькому колі офіцерів:

— Уявіть собі, скільки можна заробити, якщо замість справжніх «Петріотів» відвантажити Україні їхні макети?

Тоді всі засміялися. Ніхто не сприйняв це серйозно. Але в словах Сема був прихований сигнал. І ті, хто звик робити гроші на війні, почули його правильно.

Через кілька місяців «жарт» став реальністю.

Злочинна угода

Сем зібрав невелику групу довірених собі осіб в своєму відомстві. Люди, які розуміли, що списане, зношене й небоєздатне озброєння лежить на складах і коштує менше, ніж металобрухт. І саме його можна було «продати» Україні за мільярди.

Схема була простою й відпрацьованою. Українська сторона виступає замовником, міжнародні партнери — постачальниками. Гроші йдуть траншами, частина — офіційно, частина — через офшори. І вже на етапі перших платежів усі учасники поділили б куш.

В Україні знайшлися охочі до такої оборудки. Генерали, які мали доступ до тендерів і підписів. Посадовці, які погоджували контракти. Юристи, що вибудовували паперову стіну, аби все виглядало бездоганно.

І ось угода була готова. Україна мала отримати десятки одиниць «новітньої» техніки, а насправді — списані танки, зламані бронемашини, ракети з закінченим терміном зберігання, що давно вичерпався. Навіть кілька макетів, які ніколи не були здатні стріляти.

Пророцтво Олександра

Але ще до того, як це сталося, Олександр торкнувся думок одного з українських генералів. І побачив — не плани, не підозри, а саму чорну суть.

Він бачив, як той генерал сидить в кабінеті, отримує повідомлення з Лондона, сміється, протираючи руки, думаючи про віллу на Канарах. Бачив, як Сем підписує документ, знаючи, що за цим підписом — мільярд, а може й більше.

Олександр відчув, як кров застигла в його судинах. Це була зрада іншого рівня. Це був удар не лише по війську, а й по самій надії України взагалі вистояти в цій підлій війні.

Він зрозумів: діяти потрібно негайно.

Два Олександри

Вперше за довгий час він з’єднався думкою з президентом України — своїм тезкою. Тепер це була не просто спроба читати чужі думки, а справжня розмова душ.

— Олександре Володимировичу, — промовив він подумки, — у вашому найблищому колі посадовців готується злочин. Це не фантазія. Це не припущення. Я бачу документи, бачу підписи, бачу імена.

Президент довго мовчав. В його свідомості боролися сумнів і довіра. Але він вже знав, що цей чоловік не помиляється. Минулі випадки довели — дар Олександра справжній а не випадковий.

— Добре, — відповів він. — Я підніму тих з СБУ, кому довіряю беззастережно. Ніхто інший про це знати не буде.

Так в справу вступили обрані співробітники СБУ й розвідки. Люди, перевірені в боях і роками служби. Вони діяли тихо, швидко, без зайвих протоколів.

Полювання на злочинців

Операція отримала гриф «цілком таємно». Кожен крок контролювався особисто президентом і кількома його вірними генералами.

СБУ перехопила листування, зафіксувала зустрічі, відстежила фінансові струмки. Там, де документи зникали, з’являлися копії, які раніше передав Олександр. Там, де адвокати шукали шпарини, знаходилися нові, неспростовні докази.

І ось — день Х настав.

Замість того, щоб вилетіти чартером на Канари, Сем і його українські «колеги» прокинулися під гуркіт спецназу. Вони думали, що вже все прорахували, що мільярди на рахунках в Швейцарії та Кайманах гарантують їм недоторканність. Але цього разу їхній план провалився.

— Заарештовані, — сухо промовив офіцер СБУ, коли їм наділи кайданки на руки. 

Розголос

Новина вибухнула, мов бомба. Всі світові агентства писали: «Викрито міжнародну злочинну схему з постачання небоєздатного озброєння в Україну». Імена, документи, фото — все з’явилося у відкритому доступі.

Для багатьох це стало шоком. Бо в схемі фігурували не лише українські генерали, а й високопосадовці з Лондона. Ті, кого вважали прикладом «демократичної армії».

Скандал загрожував дипломатичною кризою. У британському парламенті вимагали розслідування. В Україні — більш жорстких заходів. Але головне було зроблено: угода зірвана, гроші врятовані, а злочинці замість Канар опинилися в в’язниці.

Попереду нова буря

Олександр сидів в своїй кімнаті перед іконою. Його руки знову стискали чотки.

Він знав: ця перемога тимчасова. Бо якщо знайшлися ті, хто продав би власну країну за мільярд, знайдуться й інші. Зрада не знає кордонів, не знає національностей. Вона завжди шукає шпарини.

— Господи, — промовив він тихо, — дякую за те, що ти відкрив очі президенту. Але дай сили йому не зупинитися. Бо попереду ще важче.

Йому знову відкривалася дорога. Цього разу — дорога за кордон, в самі серця тих столиць, де вирішувалася доля світу.

І він відчував: десь там вже зріє нова змова. Більш хитра, більш небезпечна.

Але він був готовий. Бо знав: він не сам. І хоч в Україні свідомих громадян меншість, на цій меншості тримається все і навіть майбутня перемога, в яку він особисто вірив, але на все воля Божа.