Розділ 19. Зустрічний візит Олександра

Для рідних і друзів він полетів нібито на міжнародну конференцію до Китаю. Квитки, офіційне запрошення, навіть кілька документів для виступу були підготовлені — все виглядало цілком буденно. Та насправді це було лише прикриття. Олександр не сідав в літак, не переходив, непереїджав кордонів і не стояв в чергах паспортного контролю. Для оточення він справді зник, але його тіло залишалося не землі, в стані глибокої прострації, в підвалі, в енергетичній бульбашці, зачинений з середини. Свідомість же його вирушила в далекий світ — планету Орієнту, куди його запросив президент Орієнти Амидак.

Цей момент настав тихо, і відбулось без блискавок і гуркоту. Лише легке тремтіння пройшло тілом, а розум відчув, що простір навколо розкривається, немов завіса. І ось він вже стояв не в своїй кімнаті, а на площі, яку не можна було порівняти ні з чим земним. Орієнта зустріла його світлом.

Небо цієї планети не було ані синім, ані чорним, ані тим, до чого звик земний зір. Воно переливалося мільйонами тонких променів, що пульсували немов жива тканина. Будівлі не відкидали тіней, бо тут не було сонця у звичному значенні, як це відбувається на землі  — світло виходило з самої матерії. І все довкола здавалося прозорим, але водночас міцним.

Олександр відчував дивне полегшення — наче тягар, який роками носив, неначе зник раптово. Він розумів, що це не просто інша планета. Це інший вимір, де думка і воля були рушієм. Тобто думка ставала матеріальною в місці про яке подумав той з ким ти взаємодієш і ти дав згоду на перенесення згідно його думок. Такий чином Олександр опинився на Орієнті.

Його зустрів Амидак. Тепер він не ховався за невидимістю — його постать була чіткою, високою, з проникливим поглядом, в якому відчувалася і влада, і втома.

— Вітаю, Олександре, — промовив він урочисто. — Тепер твоя черга побачити нашу Орієнту, після того, як я відвідав тебе на Землі.

Олександр кивнув, і в його очах не було здивування, чи переляку — лише вдячність.

— Все, що я бачу, прекрасне, — відповів він. — Але я знаю: навіть ця досконалість має потребу в Господі. Бо без Нього краса стає ілюзією.

Амидак зупинився. Його погляд спалахнув — він ще вчора вперше почав усвідомлювати значення віри. І тепер, почувши ці слова на власній планеті, він відчував силу цих слів посилено. В давніх архивах Орієнти, я знайшов точно таку Біблію, тільки написану на нашій мові.

— Саме тому я і запросив тебе. Ми, єдинаки, мусимо навчитися дивитися інакше. Наш розум гострий, наші технології витончені, але без віри вони сліпі.

Олександра привели у залу, де на нього чекали вчені й радники президента. Всі вони були сповнені поваги, хоча водночас і обережні і — як завжди, коли щось нове і невідоме входить в життя.

— Це людина, — оголосив Амидак, — але він має дар від Бога. Те, що він скаже, слід почути, і те що він відчуває повинні відчувати і ми.

Вчений у сріблястому плащі вийшов вперед.

— Ми визнаємо твою винятковість, землянине. Але навіщо ти нам? Що може дати твоя віра цивілізації, яка не знає голоду, хвороб і війни? Крім звичано автоматичне закріплення єдинаків за людьми і тільки ця залежність для нас важлива.

Олександр спокійно відповів:

— Ви маєте порядок, але не маєте сенсу. Ви оточили себе досконалістю, але не знаєте, заради чого вона. Бог — це не тільки засіб для виживання. Бог — це Той, Хто дав і дає життя і мету. Без Нього навіть ваш світ, досконалий зовні, перетвориться на мертву оболонку, тому що це все створив Він. Тому я наполягаю, що Господь поперед усе. А все інше обміркуєм разом, щоб було взаємне добро в нашій взаємодії. І в такому випадку не місце твердженням на кшталт ,, навіщо ти нам ''. Книга, яку знайшов в давньому архіві ваш президент Амидак, підтверджує, що я правийї.

Його слова повисли в тиші. І саме в цю мить деякі з присутніх відчули легкий дотик в серці, якого ніколи не знали раніше. Це була дія Духа Божого, Який не обмежувався лише Землею. Весь Всесвіт був простором в якому знаходився і знаходиться Бог. Буття починається з теміні над безоднею, і написано, що Бог Батько все створив, Духа ж Святого і Сина народив. А темінь і безодню Він не створював. Вони не існували до Бога, тому, що це не можливо, мусимо визнати, що темінь і безодня, це лише складові Самого Бога, як Бог Батько, Бог Син, Бог Дух Святий. Тому темінь і безодня це елементи і складові Самого Господа Батька, тому Він і народив Сина і Духа Святого, бо Його не в стані витримати не яка матерія не кажучи вже про плоть.

Після обговорень і довгих пояснень Амидак підвів його до особливого залу. Тут стояли кристалічні конструкції, що випромінювали невидимі хвилі.

— Це наші найпотаємніші розробки, — пояснив президент. — Вони дозволяють зміцнити свідомість і надати їй можливості, яких раніше не існувало. Я вирішив відкрити тобі доступ, звичайно зі згодою наших старійшин.

Світло кристалів оточило Олександра. Він не відчув болю, але відчув, як у свідомості відкриваються неначе двері. Це було подібно до того, як Бог дав йому дар передбачення — але тепер він отримував інші здібності, які теж приходили від Нього, через людей, котрих Господь створив.

Він отримав три дари:

1. Перенесення думкою на будь-яку відстань. Тепер він міг з’явитися там, де потрібна допомога, швидше за будь-який транспорт чи сигнал.

2. Невидимість для очей. Він міг бути присутнім серед людей, лишаючись невидимим, щоб діяти непомітно.

3. Миттєве зникнення  саме в мить небезпеки. Перед критичнимм моментом він міг миттєво вирватися з пастки і зникнути врятувати своє життя для нових завдань. А також зникнення з місця перебування миттєво під час прильоту кулі або уламків від снаряду, гранати, лімонки і тому подібне. Це робить його невразливим для ворогів, яких буде дуже багато, як він собі уявляв.

Олександр зрозумів: це величезна сила. Але він також знав, що сила без Бога перетворюється на зло. Тому він в серці повторив молитву: