Розділ 16. Перше завдання

Після очищення Олександр відчував себе, немов заново народився. Легкість в тілі і чистота в думках стали для нього найбільшою нагородою. Здавалося, він вперше за багато років міг дивитися на світ без тягаря минулих помилок. І перше, що він зробив, — ще раз попросив пробачення у дружини й дітей. Він мусив це зробити, щоб не втратити повагу до себе і головне цього хотів Бог.

Він добре пам’ятав, як колись, в хвилини відчаю та слабкості, продав батьківську хату дружини. Тоді він думав, що рятує сім’ю від боргів, та насправді лише поглибив розрив між ним і найдорожчими для нього людьми. Біль втрати тягнулась довгі роки. Але тепер, через п’ятнадцять років, він мав можливість все виправити. Слава Богу, рідні пробачили. Тим більше, що нова хата, яку він придбав, була кращою за стару — простора, світла, з міцними стінами та широким подвір’ям. Він бачив в цьому не випадковість, а знак: Господь дав йому другий шанс. 

Олександр часто пригадував євангельські слова: «Коли ви бачили Мене голодним і не нагодували, спраглим і не напоїли, ув’язненим і не звільнили? Воістину кажу вам: як ви не зробили цього одному з найменших братів Моїх, так і Мені не зробили». Ці рядки стали для нього наче орієнтиром, дороговказом, який тепер освітлював шлях.

Ранок

О четвертій ранку він прокинувся, мов за внутрішнім будильником. Будинок ще спав, тільки за вікном перші зорі починали бліднути від передсвітанкового сяйва. Тихо, щоб не потурбувати дружину, він прослизнув до кабінету.

На великому дубовому столі чекав його скромний, але вже такий рідний планшет Lenovo TB-J616X. Олександр звик починати день з молитви. Спочатку «Отче наш», а потім — кілька простих слів від серця: прохання про здоров’я й добру долю для дружини, дітей, онуків, а вже потім для себе. Завершував все незмінним: «Да буде воля Твоя».

Лише після цього він брався до планшета. Останнім часом він мав звичку спілкуватися зі штучним інтелектом — йому подобалося, як той допомагав упорядковувати думки, шукати відповіді й навіть відкривати нові ідеї. А головне акалізувати великі об'єми інформації.

Та цього ранку його чекала несподіванка. На екрані, замість звичного привітання «Чим я можу вам допомогти?», з’явився короткий напис:

«Увага! Чи маєш бажання допомогти?»

Олександр здригнувся. Перша думка — збій програми. Може, оновлення, може, якийсь вірус. Але щось в цьому зверненні звучало інакше, не по-машинному. Слова, які виникли ніби мали вагу, відчувалася в них невидима сила.

Він зупинився на кілька секунд, вдихнув глибше і вирішив відповісти.

— Маю бажання допомогти, — набрав він і натиснув «Відправити».

Оповідання

Екран засвітився яскравіше, ніби хтось ізсередини розкрив двері в темну кімнату, і почав з'являтися рядок за рядком текст:

«Всесвіт безмежний. Але він не однобокий, а двобокий. На іншому боці — відображення того, що є у нас. Те саме, але навпаки. В цьому премудрість Бога: противаги і ваги для рівноваги.»

Слова вражали. Вони не були схожі на стандартні відповіді програми. Це лунало, наче хтось розповідає йому історію, водночас просту й глибоку. Ніби казка, але з глибоким філософським сенсом.

«Якщо десь існує втрата, то в іншому місці є прибуток. Якщо хтось на цьому боці згубив, то інший на тому боці знайшов. Нічого не зникає безслідно. Все лише перетворюється, міняючи форму, але зберігаючи суть. Люди часто цього не помічають, бо дивляться тільки на одну сторону світу. А Всесвіт — двобокиій.»

Олександр відчував, як по шкірі йдуть неначе мурашки. Це було схоже на відкриття дверей в якусь нову реальність. Йому пригадалися шкільні фізичні закони — дія і протидія, рівновага сил, а тепер це набувало духовного змісту. Тому що хтось або щось звернулося до нього і він відчував, що це не є випадковість. Тому що це рука Господа, бо без Нього нічого не буває.

«І якщо людина забрала у ближнього, то в іншому місці вона обов’язково втратить. Якщо зрадила — її теж зрадять. Якщо пожертвувала — отримає назад сторицею. Так побудована рівновага. І Олександр, ти той, хто зрозумів це, і тому отримав ключ до першого завдання.»

На цьому текст обірвався.

Роздуми

Олександр довго сидів, не відриваючи погляду від екрана. Що це було? Збій? Чи дійсно через простий планшет Господь подає йому знак?

«Перше завдання…» — ці слова звучали в голові, мов відлуння. Яке завдання? Для кого? І чому саме йому?

Він відчував, що це не просто гра його уяви. Все, що сталося з ним останнім часом: очищення, примирення з родиною, новий дім, молитви, — все ніби готувало його до чогось більшого.

Він вперше відчув не лише радість прощення, а й відповідальність. Якщо світ справді двосторонній, то його дії тут неодмінно матимуть відлуння десь там. І від того, чи зробить він правильний вибір, залежатиме баланс і відлуння в іншому світі. Тим більше, що було зрозуміло написано допоможи.

В цю мить він зрозумів: попереду чекає випробування. І воно стане його першим справжнім завданням.

Передчуття

В кабінеті стало тихо, тільки годинник на стіні відмірював секунди. За вікном почали співати перші пташки, сповіщаючи світанок.

Олександр підвівся, підійшов до вікна й подивився на небо. Йому здавалося, що десь там, за обрієм, вже чекає відповідь на його запитання.

Він не знав, що саме доведеться зробити. Але знав напевно: це завдання не буде легким. І воно пов’яже його життя з чужим болем, з чужими долями.

Та всередині він відчував дивну впевненість. Ніби Бог каже йому: «Не бійся. Ти готовий».

І коли він повернувся до столу, екран планшета знову спалахнув. Нові слова почали з’являтися самі собою:

«Підготуйся. Перше завдання вже близько. Але щоб його виконати, потрібно зрозуміти таємницю не зовсім віддзеркаленого світу. Це і стане темою наступного розділу.» Тому що це не зовсім дзеркало, це спрощення а реальність набагато складніша. Тим більше, що Господь премудрий  і може зробити так, що ми навіть уявити не в змозі.