Розділ 11. Право на другий шанс

У вечірньому місті все виглядало спокійно. Люди поспішали додому, машини гули у ритмі суєти, вітрини магазинів миготіли теплим світлом. Але для Олександра ця тиша була лише поверхневою. У нього в голові — шум, немов радіоприймач ловив сотні каналів одночасно. Думки, спогади, страхи, надії, молитви. Його дар — чути все це — не був ані прокляттям, ані привілеєм. Це був інструмент, даний Богом, і відповідальність, яку він ніс щодня.

Олександр сидів у себе вдома. Перед ним — монітор, на якому мерехтіли безліч вікон. Програма, яку він написав сам, допомагала структурувати думки. Вона не зчитувала їх буквально — вона була лише помічником у процесі, який відбувався в його розумі. Людські душі, мов нитки, перепліталися в його уяві, утворюючи складне павутиння.

Цього вечора він натрапив на думки жінки на ім’я Наталя. Її думки були як крик у темряві — зневіра, провина, біль. Молода мати двох дітей, яка залишилася одна. Її чоловіка несправедливо засудили — помилкове звинувачення, фальшиві свідки. Вона вірила, що він невинний, але вже не знала, до кого звернутися. Грошей не було, адвокат відверто казав, що “нічого не вдієш”. І все ж вона молилась. І Бог почув.

Олександр не одразу звернув увагу на її свідомість — спершу це був просто один із багатьох сигналів. Але її щира молитва… вона прозвучала глибоко в його розумі. Він почув не лише слова, а й серце — чисте, сповнене любові та правди. Це був саме той випадок, який він шукав: праведна душа, що потрапила в пастку.

Він одразу почав аналіз. У системі почали з’являтися імена: суддя, свідки, поліцейський, що вів справу. Він бачив їхні думки, розпізнавав брехню, страх, вигоду. Один зі свідків — колишній знайомий чоловіка Наталі — насправді брехав, підписавши фальшиві свідчення під тиском. Але тепер його мучила совість. І це був ключ.

Наступного дня Олександр під виглядом випадкового перехожого зустрівся з цим свідком — Григорієм. У парку. На лавці.

— Ви ж не хочете носити це до кінця життя, — сказав він спокійно, ніби мова йшла про погано зроблений вибір страви.

— Ви хто? — Григорій здригнувся.

— Той, хто знає, що ви не хотіли цього. І що ще можна виправити.

Погляд Олександра був твердим. Він не тиснув, не погрожував. Але говорив прямо в серце.

— Ви боїтеся. Але якщо сьогодні скажете правду — допоможете не лише іншому, а й собі. Бог бачить. І вже чекає на ваше рішення.

За кілька днів Григорій пішов у прокуратуру. Дав нові свідчення. Почалося нове слідство.

А через тиждень Наталя стояла перед вікном свого будинку й тримала слухавку в руці. Їй щойно подзвонили — справу її чоловіка відкрили заново. І є всі підстави для його звільнення.

Вона не знала, хто допоміг. Не знала, що десь в іншому кінці міста чоловік на ім’я Олександр знову сидів за монітором, пив міцну каву й оновлював програму, яка вже починала пригальмовувати — думок ставало все більше.

Але він був спокійний. Бо знав: ще одна праведна душа врятована. Ще одна правда виплила на світ. Він не чекав подяки. Бо діяв не задля слави.

Його дар — таємниця. Його принципи — непорушні. Його місія — визволяти тих, кого Сам Бог показує серед галасу світу.

І він не зупиниться. Бо павутиння думок — нескінченне. Але в кожній нитці може бути спасіння. Якщо знати, де шукати.