Розділ 9. Дяка і нове покликання

— Ми самі спекли хліб, і ще трохи зібрали з того, що мали, — тихо сказала жінка, простягаючи кошик. — Це все, чим можемо віддячити. Але від щирого серця. Вони дуже пишалися перемогою Олександра, а ще більше були задоволені, що їх чоловік і батько був звільнений.

Олександр мовчки прийняв дар, не тому, що в нього не було хліба а тому що знав, що вони бідні і навіть це для них не мала цінність, бо з останнього а не з надлишку. І він згадав слова Ісуса Христа ( Мар 12:41) І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. 42 Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. 43 Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, 44 бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій.. Він подивився на жінку, на хлопчика, і його розум, мов антенна, уловив цілу бурю думок, які клубочились довкола цих людей. Він не просто бачив — він знав. В її серці ще жив страх, залишок болю, пережитого при арешті чоловіка. У хлопця — змішані почуття: любов до батька, гордість, але й несмілива тривога — а що, якщо все знову зруйнується?

І десь глибоко в думках жінки — згадка про сусідку, вдову, яку недавно обдурили з її квартирою і вона залишилася без своєї квартири. Олександр одразу побачив цю історію, ніби прочитав книгу за секунду. Він побачив несправедливість, побачив сльози вдови і чоловіка, який хитрістю відібрав у неї останнє. Він відчув той тонкий зв'язок — нитку, якою життя одних торкається долі інших.

Дар, який мав Олександр, був не просто здатністю чути думки — це було розуміння. Глибоке, чітке, майже болісне усвідомлення справжніх причин страждань, які приховані за вчинками, словами, мовчанням. Він мав здатність не тільки знати думки а і розплутувати хитросплетіння злочинних зв'язків.Тому певно Господь і доручив йому цей цінний дар. Але він знав і більше: він не мав права змінювати долю. Він міг лише допомогти, якщо людина була гідною, якщо в її серці ще жевріло світло праведності, і вона була готова прийняти істину.

— Ваш тато був гідний, — сказав Олександр, звертаючись до хлопця. — І тому зміг почати спочатку. Бог допоміг йому, бо він був готовий покаятися. Тому я певен що у вас все буде добре.

Він подивився на жінку, а потім — далі, крізь ніч, крізь вулиці, аж до будинку тієї вдови. Накопичення образ, спогадів, страхів і мрій знову закрутились в його свідомості. І він побачив її, як бачить художник ще ненамальовану свою картину. Знову розплутувати злочинну плутанину і доводити, що злочинець є тим хто він є.

— Завтра я піду до однієї жінки. Їй потрібна допомога, — сказав Олександр тихо, більше до себе, ніж до гостей.

Жінка і хлопчик ще деякий час стояли, мовчки. Потім вона прошепотіла:

— Ви не просто допомагаєте. Ви — як світло в темряві. Так і повинно бути, бо нам Бог допомагає Він і є справжнє світло, а ми Його відображення, якщо виконуємо те що Він каже, це і є істина.

Олександр лише по́сміхнувся. Він не прагнув бути світлом. Бо вся слава належить Господу і Він дає її, кому хоче, хто на це заслуговує. Його роль була набагто скромніша — бачити, куди веде кожна нитка, і коли слід допомогти, направити́, щоб люди самі обирали добро, ті хто має до цього бажання.

Коли вони пішли, він погасив свічку. В тиші ночі знову закрутилися думки, спогади, нові образи людей, яких йому ще доведеться зустріти і допомогти їм.

І він був готовий. Бо знав: до нього ніхто не приходить випадково, бо він мав дар від Бога. А добро — це і вибір і шлях, тобто дія на стороні добра. Він для того і обраний був Богом, щоб робити свою справу якісно і з натхненням.