Розділ 7. Випробування через довіру

Наступного ранку Олександр прокинувся із дивним відчуттям турботи. Здавалося, що думки, які звично кружляли в місті, цього разу стали важчими, темнішими і це було відчуття, яке було присуще йому, бо він мав цей дар від Бога. Тому він відчував цю напругу не розумом а серцем. Він швидко вмився, випив чаю і пішов на свою щоденну прогулянку — не для відпочинку, а для того, щоб «відчути пульс людей» і знайти собі роботу і пішов неначе по випадковому маршруту. І в сенсі того, що думки зобов'язували його, бо дар від Бога спонукав його і він не мав змоги сидіти на місці. Тоді як маршрут і думки вели його до того про що вже він думав і коло замкнулося.

На перехресті він побачив знайомого — хлопця на ім’я Влад, який колись прийшов до нього по безкоштовну їжу, але згодом сам почав допомагати іншим. Це все трапилось неначе випадково, але в цій справі випадковостей нема. Влад був одним із тих, хто щиро змінився, бо раніше мав проблеми з законом але приклав чимало зусиль, щоб позбутись цього. Проте зараз його думки були напружені. Олександр відчував це, тому ненав'язливо підійшов і запитав.

— Як справи, Влад? — запитав він, ніби випадково. Але він був та людина, що бачить наперед, тому і спитав не випадково.

— Та… нормально, — відповів той, опустивши очі. І в цьому читалась ненормальність, хоча він казав, нормально 

Але Олександр вже чув у його думках: «Що робити? Брат вліз у борги, а я йому допомогти не можу. Знову ті шахраї дзвонять... Якщо не віддам, прийдуть і до мене…»

Олександр зробив вигляд, що не почув нічого надприродного, але зрозумів, що ситуація дуже складна і загрозлива і вона сама по собі не вирішиться.

— Якщо раптом щось потрібно — ти знаєш, де мене знайти, — сказав він і пішов далі, знючи вже наперед, що у цієї справи буде продовження.

Протягом дня він не раз повертався думками до Влада. Той допомагав йому безкорисливо, був відвертим, а тепер опинився на межі небезпеки. Тому він дуже хотів йому допомогти. І хоча Олександр завжди намагався не нав’язуватись, цього разу він відчув, що мусить діяти. Тим більше, що він проаналізував думки близьких і знайомих Влада, їх думки і наміри і склав пазли в необхідний малюнок рішення. І це рішення було не на користь Влада, а навпаки було загрозливе для нього, якщо ще зважати на думки його воргів, які він теж проаналізував.

Ввечері він дізнався, де живе брат Влада. Він поїхав туди, але не для того, щоб роздавати поради. Він хотів побачити, з ким має справу, щоб відповідно потім діяти далі.

Брат Влада, Олег, жив у старій квартирі з вікнами на проїжджу частину. Коли Олександр підійшов до під’їзду, побачив, як двоє людей у спортивних костюмах виходили з будинку. Один із них щось говорив в телефон:

Якщо завтра грошей не буде — ми самі приїдемо. Зробим, як тоді з тим іншим...

Олександр зупинився. Його розум увімкнувся як сканер — думки двох чоловіків були жорстокими, байдужими. Вони не мали ні милосердя, ні меж, тобто відверті злочинці.

Олександр відчув — це випробування. Чи має право він втрутитися так, щоб не зруйнувати , не змінити долі? Як допомогти, але не «підмінити» Божу волю? Це було вирішально важливо. Це тому що треба було все проаналізувати, щоб зробити добро, а не ілюзію добра.

Він повернувся додому, але не ліг спати. Увімкнув комп’ютер і через знайомих з минулого знайшов номер слідчого, якому колись допоміг. Написав повідомлення, залишивши натяк на небезпеку. І хоча не назвав імен, знав — той зрозуміє. Тому що на те він і слідчий, щоб звертати увагу на дрібниці.

Наступного дня слідчі вже «випадково» затримали шахраїв, що «вибивали борги». Влад нічого не дізнався про втручання Олександра, але того вечора подзвонив і просто сказав:

— Дякую, не знаю за що… але ти зрозумієш.

Олександр усміхнувся. Інколи треба було скористатись не Божим даром, а звичайною людською кмітливість, хоча і те і друге ми отримали від Бога.

Це була перемога без слів. Перемога через довіру і вчасну дію. Без примусу, без слави. Але з Богом. Це Він допоміг вирішити проблему максимально ефективно і без метушні.