Розділ 6 Вдячність Богу за дар

Олександр так розумів чому саме у нього з'явився цей дар. Не тому що він кращий, а навпаки, Бог побачив, що він грішник покаявся і більше не чинить зла. Тому Господь і вирішив, якщо ти щиро покаявся і дійсно став на праведний шлях, то на тобі можливість це довести. Але ти і не залишений без покарання: хвороба паркінсона ніде не поділась.

Олександр пішов до церкви і знайшов там жебрака, і прочитав його думки, які йому не сподобались, ну та і Бог йому суддя. Тоді він помандрував по місту і тільки на ринку відчув, що тут дуже багато роботи. Він також просканував жебраків думки і з десяти, один дійсно був нужденний, а інші так звані професіонали. Тоді почав слухати загал людей, поки Бог не підказав, що треба слухати думки, які підлі і викривати їх.Так Олександр попередив торгівця взуттям, що конкурент наслав на нього податкову і з хвилини на хвилину вони будуть тут. Це було трохи небезпечно, але він пішов на цей ризик, щоб ще до того покарати підлість і захистити невинного. Той, що він йому допоміг, знаючи все, застосував запобіжні заходи і тому, все добре для нього закінчилось. Тому він вдячно дав Олександру сто гривень. І таких і подібних справ за день підназбирувалось десь двадцять а то і більше. І це були дійсні заробітки на тих, хто міг і мав бажання заплатити гроші. Це Олександр знав певно бо його дар дозволяв йому це і він не зловживав цим. Так копійка до копійки, він ощадно збирав гроші на хату, яку в минулому, так нерозумно продав. Це була найбільша душевна рана в його житті. Але це не означало, що він не творив добро безкоштовно. Він читав думки людей і тим, хто не мав змоги віддячити його, він все робив безкоштовно, бо він дуже боявся Бога. Також один раз в тиждень він оплачував повну суму, яка була необхідна для обідів, для бідних. Це становило п'ятнадцять тисяч гривень. Ну а ті хто мав змогу заплатити і навіть не з останніх грошей і таких було не мало, вдячно платили Олександр звісно від цього не відмовлявся.

Якось Олександр сидів попиваючи безтурботно каву і побачив скрізь вікно на іншому боці вулиці жінку і відчув, як її думки наче звернулися до нього. Він розумів, що вона потребує допомоги, але знову, як і з чоловіком, який думав про свою дружину, він був стриманий. Він не міг просто так втручатися в її життя, не знаючи всієї ситуації. І головне треба було розібратись, чи дійсно їй це потрібно.

 Тому він відразу занурився в клубок павутиння"думок людей, які були їй близькі і знайомі, тому що її оточення створювало дуже важливий фон навколо неї. Він таким чином намалював наочний малюнок її проблеми, всі ризики, помилки і можливі шляхи виправлення.Як я можу допомогти їй, не порушуючи її моральних кордонів? — думав Олександр, спостерігаючи за нею з далека. Він знав, що якщо підходити занадто близько, можна просто налякати людину своїми надзвичайними здібностями. І головне чи це їй треба, хоча зараз вона в цьому і певна.

Він відчув, що його допомога повинна бути не нав'язливою, а такою, що прийде коли жінка самостійно, буде готова. Тому він не форсував події, але і не залишив на самоплив.

І нарешті він зрозумів, що не варто поспішати, і що допомога, яка йде від чистого серця, завжди буде ціннішою, тому не треба поспішати. Тому що він зрозумів, що в цій справі не все чисто, тому краще не зробити ніж зробити а потім жалкувати про це.

Після кількох хвилин роздумів Олександр вирішив встати і вийти з кав’ярні. Коли він виходив, він подивився на жінку ще раз, і на цей раз в її думках була маленька надія. Вона навіть усміхнулася, хоч і не дуже впевнено. І це було для Олександра знаком, що допомога, яку він міг би їй запропонувати, не повинна бути примусовою.

Повернувшись додому, Олександр знову сів в своєму старому кріслі і почав міркувати. Далі спілкування з комп'ютером і штучним інтелектом, який був потрібен як аналізатор великих об'ємів інформації, бо необхідно було закінчити незавершені справи і все тримати на контролі. Так і минув вечір.