Розділ 3. Нові можливості та старі помилки

Олександр не міг позбутися відчуття, що минуле постійно переслідує його. Пам’ять про те, як він втратив все через бізнесові авантюри, залишалася з ним, наче важкий тягар. Він не міг не відчувати болю від того, що зруйнував життя своїх рідних. Втрата будинка в центрі міста була особливо болючою, адже це було місце, де родина створила стільки спогадів. І саме головне, що отруювало його життя, це було те, що цей будинок був власністю його дружини, а він ним скористався і це була кривда усій родині. Тому це була помилка всього його життя, так він вважав і це було його глибоке переконання. Але тепер, коли він отримав цей дар, він зрозумів, що повертати це все назад — це не головне. Головне — це допомагати тим, хто потребує підтримки, і не робити тих самих помилок, що раніше. Але використати пробачення також і для своїх рідних, було для нього дуже важливим в його житті. Тому він обрав такий шлях: якщо людина бідна то зробити їй все безкоштовно; якщо ж людина має гроші то нехай заплатить, не останні звичайно; а якщо людина взагалі багата і навіть дуже багата, то нехай платить по повній програмі. І отримані гроші в першу чергу використовувати для справи і доброчинності. А що залишиться і якщо Бог дасть треба складати, для того, щоб спокутувати провину не тільки перед рідними а і перед Богом. Тому Олександр в цьому наполягав не за рахунок справи, а за рахунок себе не дозволяючи собі надлишків ні в чому.

Одного разу, йдучи через парк, Олександр почув думки чоловіка, який сидів на лавці. Той думав про свої борги, про зламану кар'єру, про те, як все його життя пішло шкереберть. Олександр почув, як чоловік мріє про нову можливість, про шанс почати все знову. "Що, якщо я знайду роботу, що знову мене підніме? Може, все ще можна виправити?" — ці думки звучали зневірено і водночас були сповнені надії тому що надія помирає останньою. Мати думки і відразу аналізувати їх дуже складно для будь кого. Тому Олександр мав також перевагу, тому що з боку видніше. Та ще дар передбачення робив свою справу, тому що він бачив перспективу, але не тільки в одному напрямку подій. Всі інші вели або до краху, або і це в кращому випадку, до не отримання того на що покладав свої надії.

Відразу з’явилася ідея: "Чому б не допомогти йому?" Але Олександр знову згадав, як важливо діяти обережно і не втручатися без потреби. Тому що треба думати не тільки про допомогу, а і про те, як це може зашкодити оточуючим. Тоді це все сумувалося, аналізувалося і на базі цього приймалося рішення. Він не міг просто так вказати людині шлях, адже це мало б наслідки. Тому він залишив його думки наче невідомими для себе, хоча й розумів, що може допомогти, якщо хоче. Він не втручався, але на наступний день неначе випадково зустрів цього чоловіка в місцевій кав'ярні. Чоловік насправді дуже шукав роботу.

Олександр вирішив дати йому пораду, але лише через запитання: "А ви пробували звернутися до організації, яка допомагає людям в вашій ситуації?" І він оголосив саме ту організацію, яку заздалегідь, вирахував, що вона йому пасує. Це була проста, але корисна порада. Чоловік не одразу зрозумів, але через деякий час, коли звернувся за допомогою, він знайшов роботу, яка відновила його фінансову стабільність.

Те, що Олександр допоміг, навіть не знаючи абсолютно точно, що саме буде результатом, спонукало його задумуватись про те, як часто він сам страждав через невірні рішення в минулому. І тепер він знав, що кожен вчинок, навіть маленький, може мати великий вплив на подальше життя інших. Але зараз він міг співставляти мислення багатьох людей, що давало йому можливість впевнено радити і при цьому не мати переляку, що він нашкодить людині. Це була гра на іншому рівні де все було видно, як речення написані на папері. Олександр співставляв дії цього чоловіка, протидію оточуючих і перепонии, які призвели до цієї ситуації що зараз і вже на базі цього всього приймав рішення.

Цей випадок знову підтвердив переконання, що він не повинен намагатися змінювати людей чи керувати їхнім життям. Його дар мав лише одну мету — допомогти людям здійснювати правильні рішення, а не втручатися в їхнє життя без потреби. Олександр тепер більше покладався на Бога, вірячи, що він керує його шляхом. Він не був і не хотів бути великим вчителем чи духовним наставником для інших, але в глибині душі він розумів, що найважливіше — це залишатися вірним своїм принципам: допомагати добрим людям і не розчаровуватися через власні помилки в минулому, а навпаки використовувати це, як дорогоцінний досвід. Тим більше, що він був зараз озброєний цим дорогоцінним даром від Бога.

Він не потребував великої винагороди, лише допомоги для свого родинного життя, коли дійсно і дуже допомагав людям і якщо ці люди мали змогу його віддячити. Це він знав певно завдячуючи дару. Тепер, коли його дар був частиною його реальності, Олександр почував себе відповідальним не тільки за себе, а й за інших. Він більше не прагнув до великої влади чи грошей. Він прагнув до спокою і гармонії в своєму серці, а також до того, щоб бути чесним і допомагати, коли це було справедливо і необхідно навіть безкоштовно.