Глава 13

- Думала, - загадково усміхнулася Уляна. Але це була щира правда, про яку викладачці необов’язково знати. Коли побачила підняті уверх брови Ірини, поспішила додати: - Я пожартувала. До зустрічі!

Вона вийшла у коридор, в якому на неї чекав Омелян. Спочатку хотіла проігнорувати його, але голову розривали питання, відповіді на які хотілося б отримати.

- Як ти мене знайшов? – спитала прямо те, що хвилювало. – Переслідував?

- Так, - одразу ж погодився Омелян, але побачивши її здивування змішане з обуренням, поспішив додати: - Я хвилююся за тебе, а ти так помчала з лікарні, наче за тобою гналися. Тому й вирішив поїхати за тобою. Як бачиш недаремно.

В нього був грайливий настрій, очевидно, танці позитивно впливають на цього чоловіка. Але Уляна досі не довіряла йому, губилася у своїх здогадках й не знала, кому можна вірити, тому намагалася поводитися з ним відчужено. Хоча й під час його неймовірного танцю хотілося поринути в міцні обійми й припинити думати про другорядне. Коли танцювала з Омеляном, то відчувала себе єдиним цілим з ним. Розуміла, що це саме той партнер, якому готова довірити навіть життя.

- Якщо ти думаєш, що це, - вона вказала рукою на танцювальну залу, - щось змінить між нами, то ти глибоко помиляєшся. Все, що відбувалося у цій кімнаті, там й залишиться.

 - Я ж не мушу зараз з тобою погоджуватися, - заявив коротко Омелян, - відвезу тебе додому.

- Я з водієм, - похитала головою Уляна, заперечуючи, - і  їду не додому, а до Макса.

Не чекаючи відповіді, поспішила до виходу. Краєм ока бачила ревнощі та невдоволення. Омелян поривався піти за нею, але так і не рушив з місця.

Перебуваючи в автомобілі, Уляна намагалася заспокоїтися. У її тілі досі вирували емоції після зустрічі з Омеляном. Не сприймала його слова серйозно, не вірила, що у черствому серці чоловіка з'явилося місце для неї. Вона вже не та вісімнадцятирічна дівчина якій легко затьмарити розум своїми магнетичними очима та прекрасними словами. Якби щось відчував, то не залишив би її на три роки й не спав би з Лізою. А так… це лише слова. Переконана – він щось замислив, недарма повернувся саме тепер. Злилася на себе та на свою реакцію на чоловіка. В той час, коли її наречений прикутий до ліжка через неї, вона витанцьовує з іншим.

Докори сумління супроводжували її поки не зайшла до палати Максима. Як тільки побачила його блідого, змарнілого, з перев'язаним плечем – ці попрікання ще більше посилилися. Кохане обличчя розтягнулося у сумній посмішці:

- Сонечко моє, ти прийшла!

Його слова прозвучали тепло та м'яко, остаточно роздираючи її отруєну Омеляном душу. Вона підійшла та поцілувала нареченого у щоку:

- Я не могла не прийти. Ти як, що кажуть лікарі?

Уляна примостилася збоку на його ліжко, щоб бути ближчою до свого судженого. Лотки з теплою їжею поставила на тумбу, обережно витягуючи з пакета. Він говорив, розповідав, що мати щойно пішла, Давид теж заходив і лікарі дають втішні прогнози, але всі ці слова лунали десь далеко за межами свідомості. Її думки були присвячені іншому чоловіку. Максим, зауваживши збентежений стан Уляни, поцікавився:

- Ти якась засмучена. Щось сталося?

Тугий клубок підійшов до горла дівчини. Як зізнатися в істинній причині свого смутку не уявляла. Ніжно схопила нареченого за теплі долоні.

- Я поїхала до Ірини все скасовувати, але там з'явився Омельян і став зі мною у пару. Тож це заняття відпрацювала з ним.

В очах Максима виникло занепокоєння:

- Що означає з'явився? У нього, що теж урок танцю був запланований?

- Ні. Він поїхав за мною, казав, що хоче поговорити й зрештою зголосився замінити тебе.

Дівчина не знала як пояснити присутність Омеляна на занятті. Вона не була готова відкривати всі подробиці свого викрадення та зізнаватися про стосунки з Яном. Боялася, що його можуть запроторити до в'язниці, а такої долі йому не бажала, хоч як би не сердилася. Макс нервово висмикнув свої руки з її долонь, а брови підлетіли високо на чоло:

- Поговорити про що? Він міг тобі просто зателефонувати. Уляно, чому я маю витягувати слова з тебе?

Чоловік підвищив голос та не на жарт розхвилювався. Дівчині здалося, що в його очах, вона вже встигла зрадити йому. Він немов відчуває, що наречена з ним не щира і це убивало її серце.

- Не знаю, краще запитай Омеляна чому він поїхав за мною. Мені говорив, що непокоїться про тебе. Ти злишся?

Несподівано чоловік опустив свої брови на місце та знову взяв її долоні до своїх рук. Злегка посміхнувся, намагався здаватися спокійним, але у його душі вирувала справжня буря.

- Ні, звісно ні. Пробач, я просто перехвилювався. А чому ти називаєш Яна Омеляном?

Дівчина злегка прикусила губу. Тільки тепер вона зауважила, що його так крім неї ніхто не називає. Для всіх він Ян – солідний бізнесмен з Німеччини та завидний наречений. Уляна ж знала правду – насправді цей чоловік злочинець, бандит, викрадач з великим щирим серцем до якого її тягне магнітом. Швидко зорієнтувалася та вигадала правдоподібну історію:

- Це його повне ім`я, сам мені сказав вранці на кухні після заручин.