Глава 10

Омелян застиг на місці від здивування і дівчина бачила, що такі звинувачення боляче вдарили по його самолюбству.

- Не говори дурниць. Я бачу тобі треба купити заспокійливого, бо твоя фантазія дуже розігралася. Навіщо мені вбивати друга? Через жінку?  Надто низько навіть для мене. Він мені як брат, а ти й так будеш моя. Коли нарешті зрозумієш – я тобі не ворог, невже в цьому ще не впевнилася, коли ризикував усім заради тебе? Проте знаєш, не відповідай. Ти зараз не в собі. Віддай мені список, лікарі чекають. Я сам про все домовлюся.

Наче заворожена, Уляна розімкнула пальці. Омелян пішов і зараз їй було соромно за свої слова. Заховала обличчя у долонях. Як же їй хотілося, щоб це все якнайшвидше закінчилося, а ще краще, щоб це виявилося сном. Розуміла – потрібно повідомити матері Максима, але наважитися було складно. Не знала як сказати жінці, що має єдиного сина, якого все життя виховувала сама, що з ним таке сталося. Зрештою, вирішила зателефонувати до неї після операції, щоб вона дарма не хвилювалася, а зараз все розповість батьку. Доведеться розказати й про записку, адже йому теж може загрожувати небезпека. Потрібно було зізнатися про неї ще вчора і можливо з Максимом нічого б не трапилося.

Тремтячими руками знайшла у сумочці телефон та дотиком пальця розблокувала екран. Побачила повідомлення від невідомого номера і не задумуючись відкрила його. Неначе з непроглядної пітьми виринули слова: «Привіт, Лялечко! Вітання батькові ти чомусь не передала. Нікому крім нього не розповідай про записку, бо Максим не єдиний, хто може постраждати. Мовчи й чекай подальших інструкцій».

Щоб не впасти, Уляна притулилася спиною до стіни. Страх повністю заволодів розумом та не давав раціонально мислити. Хто? Навіщо? А головне звідки знають вороги, що вона не зізналася батьку? Це через неї поранили коханого, тепер сумнівів не було. Не витримає, якщо з ним щось станеться. Докори сумління настільки гризли її, що не почула наближення Омеляна.

- Що сталося? Ти бліда як ці стіни. - Чоловік хвацько вихопив телефон з її рук і не чекаючи дозволу потупив туди свій погляд.

- Віддай, то особисте повідомлення, ти не маєш права його читати.

Він не зважав на протести дівчини. На витягнутій руці, до якої стрибала дівчина, швидко прочитав повідомлення. Його обличчя посерйознішало, а голос виказував занепокоєння та обурення:

- Ти хотіла приховати це від мене? Не довіряєш? Чи зараз скажеш, що це я написав? – Від ображеного вигляду Уляни, йому здалося, що вона саме так і думає. Повернув телефон у її руку: - Поглянь на час, коли воно прийшло ми їхали у швидкій.

- Вибач, я просто розхвилювалася.

- Розумію. Проте у Максима легке поранення, я впевнений, все буде добре. У мене і серйозніші травми були, нічого – живий.

Омелян дістав з кишені свій телефон та набрав по номеру, який надіслав смс дівчині.

- Чорт! Я так і думав. Номер поза зоною досяжності. Вони вже ніколи його не активують. Не хвилюйся, все буде добре, - чоловік пригорнув її у свої обійми та ніжно гладив спину, - я подбаю про тебе.

Уляна не пручалася, доторкнулася руками до його грудей і тихо схлипувала на його плечі. Ніс уловив знайомий аромат тіла і їй здалося, що вона знову наївна вісімнадцятирічна дівчинка, яка мліє лише від одного його погляду. Дівчині подобалися ці обійми, в них почувалася захищеною. Двері операційної відчинилися і медсестра гнівно зиркнула з-під окулярів:

- Купили ліки?

Омелян спохватився та простягнув мішок з медикаментами, при цьому однією рукою продовжував притуляти до себе дівчину.

- Так, візьміть, будь ласка.

Уляна, опустивши очі до низу,  зробила крок назад та вибралася з теплих обіймів. Розуміла – це не правильно, в той час, як її наречений бореться за своє життя, вона пригортається до свого колишнього кохання. Не встигла отямитися як у коридорі з'явилися подруги та Давид. Ліза одразу звернулася до Омеляна, повністю проігнорувавши Уляну:

- Як Максим, що кажуть лікарі?

- Нічого не кажуть. Чекаємо. – Чоловік здавався сердитим та злим. Ліза похитала головою:

- О, це так жахливо. – Рудоволоса хитрунка поклала руки на його плечі й демонстративно притулилася своїми грудьми до його тіла.  – Добре, що ти був поруч.

Омелян гидливо спіймав її за лікті та силою відірвав від себе. Уловив докірливий погляд Уляни, яка одразу ж заявила:

- Я відійду, мені треба зателефонувати батькові.

Вона пішла на інший кінець коридору, тримаючи телефон біля вуха. Оксана вирішила теж привернути увагу чоловіка, щоправда, не так кардинально:

- Операція може тривати години. Потрібно Уляну заспокоїти. Я бачила на першому поверсі їдальню. Допоможеш вмовити її піди туди?

- Так, й справді буде краще, якщо вона відволічеться.

Схоже її тактика спрацювала, адже Омелян не дивився на неї із відкритою зневагою, так, як на Лізу. Ці дві пташки голосно щебетали, намагаючись привернути його увагу і він почувався наче в курнику. Але чоловіка цікавила лише одна жінка, з якої він не зводив свої синіх очей. Поклавши мобільний до сумочки, вона повільно підійшла до них, намагаючись не дивитися на Омеляна. Умовляння спуститися в їдальню проігнорувала. Життя Максима було єдине, що її турбувало.