Глава 9

Наступного дня Уляна сиділа на задньому сидінні батькового авто, яке вправно вів водій та наближалася до місця зустрічі. Сьогодні вона зустрічалася зі своїми подружками в ательє для примірки суконь на весілля. Вперше, їй не хотілося бачитися з ними, а особливо з Лізою. Зважаючи на те, що до них повинні приєднатися Максим зі своїми дружбами, то цей день обіцяв бути паскудним. І треба було коханому вибрати Омеляна за свого дружбу? Уляна задихалася в його присутності, знову почувалася юною наївною дівчинкою, яка тане від одного його погляду. Уже уявляла їхні воркотання з Лізою і нудило від такої думки. Автомобіль приїхав на місце призначення й дівчина вийшла з нього:

- Дякую, Борисе. Можете їхати додому, я викличу таксі.

Водій кивнув та натиснув на газ. Уляна одразу подалася до скверу, що потопав у зелені. Ательє знаходилося поруч, а це чудове місце для зборів. Помітила своїх подруг, які пили каву та жваво щось обговорювали. Вона направилася до них і почула як задзвонив телефон. Одразу відповіла на дзвінок нареченого:

- Уляно, ти де? – голос Максима здавався стурбованим. Дівчина злякалася і на одному подиху випалила:

- У скверику, щойно приїхала.

- Йди звідти негайно. Зустрінемося в ательє. – Його поведінка здавалася дивною. Чому такий поспіх? Невже знову на якусь зустріч спізнюється?

- Добре, заберу подруг і одразу туди. – Навіть не вислухавши Максима до кінця перервала дзвінок. Ще здалеку почула про що сперечаються подруги й тема розмови, аж ніяк не тішила. Оксана, помітивши дівчину зраділа:

- О, тепер я точно дізнаюся правду. Уляно, Ліза й справді провела ніч з Яном?

Це найменше, що хотілося зараз обговорювати. У спогадах виникла картинка як сонна Ліза з розмазаною помадою на обличчі виходить зі спальні Омеляна, а потім і сам він зі своїм ідеальним торсом. Ревнощі знову стиснули її груди. Намагаючись не виказувати свої почуття, які душать всією вагою, байдужим голосом підтвердила:

- Схоже на те. – Поглянула на руденьку Лізу, яка явно задоволена собою, пила гарячий напій. - Вітаю, ти виграла у Вашому дурнуватому змаганні.

- Не зовсім. – Заперечила Оксана і прикувала всю увагу до себе. – Ми домовлялися не переспати з ним, а завоювати його. Один раз нічого не означає, от коли станеш дівчиною Яна, тоді й виграєш. Поки ми у рівних умовах. 

Уляну дратував такий намір. Не хотіла, щоб Омелян зустрічався з кимось, а тим більше з її подругами. Нехай би той зарозумілий нахаба знудився від своєї самотності. Він вважає, що будь-яка дівчина мріє про нього. Хотілося його провчити, збити пиху та вдарити по чоловічому самолюбству. Не стрималася і висловила своє обурення:

- Навіщо Вам він здався? Невже інших хлопців немає?

- Є, але ми посперечалися на нього і поки хтось з нас не виграє – я не відступлюся.

Оксана здавалася рішучою та впевненою, наче від цієї перемоги залежало все її життя. Уляна відчула теплу руку у своїй долоні й сердитий знайомий голос пронісся поруч з її вухом:

- Я ж казав негайно йти до ательє, чого тут застрягли?

Максим випускав іскри люті зі своїх карих очей. Складалося враження, що їх впіймали за вчиненням якогось кримінального злочину. Чоловік озирався довкола, ніби когось шукав серед дерев. Уляна сильніше стиснула його долоню та ніжно промуркотіла:

- Вже йдемо, чого ти хвилюєшся?

- А Ян прийде? – втрутилася у розмову Оксана. Давид, що стояв позаду Макса невдоволено стиснув губи. Уляні здалося, що присутність Омеляна у їхній компанії не подобалася не лише їй. Наречений буркнув:

- Прийде. Він уже б мав бути тут, спізнюється. Ходімо в ательє. - Ніхто не смів перечити такому командирському голосу. Коли всі дружно вийшли на доріжку і хотіли зрізати шлях, пройшовши через сквер, Максим запропонував: - Обійдемо тротуаром. Не хочу йти парком, у цей час тут навала кліщів.

Під дзвінкий регіт та гострі словечка, гучна компанія таки направилася до виходу. Мовчала тільки Уляна. Така поведінка коханого видавалася дивною. Відчувала як він трепетно торкався її долоні, його захопливий погляд на собі й в цю мить розуміла – він і є той чоловік, що дбатиме про неї все життя, а до подружок Омеляна їй байдуже. Зараз власне щастя було поруч з нею та тримало її за руку.

Різкий рух Максима та гучний постріл висмикнув Уляну із роздумів. Чоловік упав на землю, потягнувши її за собою. Навколо здійнялася паніка та крики. Дівчина не усвідомлювала, що відбувається. Вона лежала на міцному тілі коханого, який перелякано дивився на неї. Її погляд зупинився на його плечі. Блакитна сорочка  налилася червоною плямою. Розуміння того, що коханого поранили, гострою голкою закололо у серці. В очах дівчини потемніло, у них забігали мурахи і їй стало зле. Уляна відсахнулася від чоловіка та сіла поруч на викошену траву.

- Швидку, викличте швидку. Максиме, ти поранений, потерпи трохи, тобі зараз допоможуть.

Вона озирнулася довкола. Ніяких підозрілих осіб не побачила, а Давид уже набирав номер сто три на смартфоні. Сльози нестримним потоком текли по рум`яних щоках Уляни й вона зосередила погляд на своєму нареченому. Дівчина не відпускала його долоні й взагалі не знала що робити. Розпач заповнив її, душа вила від безпорадності. Закралася підозра, що куля призначена для неї, і це вбивало її зсередини. Почувалася винною, потрібно було зізнатися, розповісти про записку і тоді все могло бути інакше. Навіть не уявляла як житиме далі, якщо з ним щось станеться.