Глава 6

Не соромлячись, чоловік впевненим кроком зайшов на кухню та чемно привітавшись, сів за стіл. Уляна вичавила відповідь з себе й швидко розвернулася до кухонної шафки, шукаючи там чорну каву. Майже одразу до нього приєдналася Ліза, одягнена у свою вчорашню сукню:

- О, зробиш і нам кави? А то після такої насиченої нічки треба збадьоритися.

На такий прозорий натяк Омелян нервово взлохматив своє волосся та поклав голову на руки, спершись ліктями на стіл. Він зовсім не зважав на брудний посуд, вчорашню нарізку та страви, які ніхто не заховав до холодильника. Як тільки Уляна зробила чотири чашки кави, з'явився Максим. Він наче кіт, який прийшов на запах шашлику, одразу взяв горнятко до рук.

- Я спізнююся. Хоч твій батько, зважаючи на вчорашнє святкування і відпустив мене сьогодні з роботи, проте зустріч на одинадцяту годину з важливим клієнтом ніхто не скасовував. - Максим працював на фірмі батька Уляни, де вони й познайомилися. Чоловік двома ковтками випив напій та поцілував свою наречену в щічку: - Все, я біжу, Ви тут не сумуйте.

Уляна мимоволі скривилася. Думка про те, що їй доведеться споглядати на ніжності цієї парочки неймовірно бісила. Не маючи наміру ні секунди більше залишатися в цій квартирі, впевнено заявила:

- Я теж іду. Треба додому заїхати, а пізніше в мене ще справи.

Зараз Уляна навіть раділа, що так і не переїхала жити до Максима. Її батько, хоч і знав, що вона не невинна овечка, але суворо заборонив перебратися до нареченого до весілля і дівчина продовжувала жити у великому розкішному маєтку в оточені слуг. Омелян одразу втрутився в розмову:

- Ліза з вами. У неї теж термінові справи.

Дівчина поклала свої долоні йому на шию, змусивши опустити руки. Демонстративно притиснулася до нього грудьми й грайливо промуркотіла:

- Власне, я не маю справ і залишуся з тобою.

Чоловік схопив її руки та, наче позбавляючись від набридливого реп'яха, змусив відірватися від себе. Обличчя Лізи виказувало нерозуміння та образу.

- Не варто. У мене запланована зустріч і я надовго у квартирі не затримаюся. Ти їдеш – у наказовому тоні озвучив чоловік та підвівся з-за столу. Грубість, з якою він звертався до Лізи обурила Уляну. Он яке справжнє його обличчя. Провів ніч з дівчиною і на ранок вже бажає спекатися її. Якою ж вона була сліпою та юною, коли довірилася йому.

Всі троє вийшли з квартири, проте Ліза залишила записаний номер свого телефону, в надії, що чоловік все ж зателефонує. Уляна не розуміла такої настирливості. Подруга й так виграла своє змагання з Оксаною і в подальших її зустрічах з Омеляном не бачила сенсу. Хіба вона й справді хотіла вийти за нього заміж. Від такої думки гіркота підійшла до горла. Максим відчинив своє авто та квапливо поцілував наречену у щічку:

- Поїдеш на таксі? Я просто не встигаю тебе підвезти. А от Лізу можу, нам майже по дорозі.

- Так, не хвилюйся, доберуся сама.

Почувся дзвінок мобільного телефону, який наспівував веселу мелодію. Максим потягнувся до кишені штанів та дістав смартфон. Поглянув на плоский екран, підняв брови догори, що свідчило про його здивування. Одним натиском пальця відповів на дзвінок.

- Добре, вона зараз підніметься. Дякую! – Тримаючи телефон у руках, дивився на Уляну та повідомив: - Ян телефонував. Ти забула мобільний у квартирі.

Дівчина здивувалася, вона була впевнена, що поставила його до сумочки. Думка про те, що їй доведеться повертатися, здавалася не припустимою. Перебувати на самоті з Омеляном не бажала. І нехай він вважає, що вона його не впізнала, але боялася власних дій. Не знала чи стримається і не нападе на чоловіка з претензіями. Розуміла, він зробив як йому вигідно, звабив дурненьку дівчину, а потім забракло духу, щоб гідно попрощатися і навіть не повідомив, що живий. Це було найбільш образливо. Важко зітхнула та благальним поглядом огорнула Максима:

- Ти не хочеш піти його забрати? Не ображайся, але твій друг дещо мене лякає.

Чоловік дзвінко розсміявся, чим дуже засмутив Уляну:

- Не бійся, він тобі не зашкодить. Я поспішаю, вибач. Все буде добре.

Ще раз чмокнув на прощання у щічку та сів у авто, на передньому сидінні якого вже чекала насуплена Ліза. Уляна сумно спостерігала, як автомобіль зник за найближчим поворотом. Відганяючи від себе неприємні думки, повернулася до будинку та натиснула на кнопку ліфта, який, здавалося, надто швидко опинився на потрібному поверсі. Не хотіла діставати зі сумочки ключі від квартири, які їй ще рік тому довірив Максим. Планувала тільки забрати телефон і одразу зникнути.

Пальці налилися оловом, проте навіть це не завадило натиснути на дзвінок біля дверей квартири. Дівчина почула як прокручується ключ і її серце забилося сильніше. На порозі побачила Омеляна, який нахабно свердлив своїми аквамариновими очима. Уляна, приховуючи справжні почуття, що нестримною бурею вирували у душі, холодно поцікавилася:

- Де мій телефон?

- На кухні, проходь – якось байдуже прозвучали слова чоловіка. Він розвернувся і попрямував коридором. Заходити у квартиру дівчина не бажала. Крикнула Омеляну навздогін:

- Дай мені його, я не хочу роззуватися.

Відповіді не було, у повітрі панувала тиша. Розлючена і роздратована направилася на кухню. Зрештою, її туфлі не встигли забруднитися. На невеликому столі, серед купи посуду помітила свій смартфон. Не вагаючись, схопила його у долоню та направилася до виходу. Омелян став у дверях і перегородив їй шлях своїм рельєфним тілом.