Глава 5

В Уляни утворилася справжня африканська пустеля у горлі. Серце скажено тріпотіло в грудях та бажало вирватися на волю. Вона не знала, що має сказати у відповідь. Вдати, що змирилася зі своїм становищем і покірно виконувати чиїсь накази здавалося найкращим рішенням. Її хриплий голос виказував хвилювання:

- Я поводитимусь тихо.

- Мудре рішення. – Перевів погляд на свого спільника, який досі не вимовив жодного слова та звернувся до нього: - Принеси дамі води. Напевно пити хоче, он губи зовсім пересохли.

Дівчина відчула його погляд на своїх вустах і вони запалали вогнем. Їй і справді потрібна вода, щоб загасити це полум`я. Поки чоловік у спортивному костюмі підіймався сходами, Уляна вирішила зіграти на своїй покірності. Зробила жалісливий вигляд та нещасним голосом звернулася до свого викрадача, який продовжував сидіти:

- Розв'яжете мені руки й ноги?

- Ми зв`язали тебе таким чином, що ти зможеш їсти та пити.

- Вони затекли. Крім того, я чітко бачу, що звідси мені не вибратися, тож Вашої перестороги не розумію. Невже ці мотузки лише для того, щоб зробити мені боляче? Шкіру натерло. Я обіцяю не робити дурниць. Будь ласка.

Уляна дивилася на чоловіка невинним поглядом, спробувала тиснути на жалість, хоч і сумнівалася, що він здатний відчувати щось подібне. Трохи подумавши, викрадач прийняв рішення та підвівся зі старого стільця. Повільними кроками наближався до дівчини й зупинився біля її ніг.  Різко витягнув складного ножа зі своєї кишені та одним рухом руки вивільнив гостре лезо з руків`я. У цю мить його заручниця навіть не дихала, боялася поворухнутися і почувалася загнаною у мишоловку мишею. Цей чоловік може зробити з нею будь-що, її життя повністю у його владі. Намагалася не показувати свого страху, але легке тремтіння в тілі, видавало справжній стан полонянки.

 Чоловік різко нахилився та почав розрізати мотузку на її руках.  Уляна нетерпляче дивилася як руйнуються товсті петлі і її зап'ястя знову вільні. Від мотузок на шкірі залишилися легкі почервоніння, які наче червоні браслети огорнули руки. Дівчина розминала кінцівки й спостерігала як викрадач звільняє її ноги. Його руки здавалися молодими, на пальці не помітила обручки та здогадувалася – йому не більше тридцяти, можливо й менше. Позбавивши заручницю від усіх пут, що сковували тіло, чоловік випростався та заховав ножа до кишені.

- Сподіваюся ти не наробиш дурниць і не знищиш ту тоненьку ниточку довіри, яка утворилася між нами.

Важкі кроки звільнили Уляну від відповіді. Чоловік у сірому спортивному костюмі спускався сходами та ніс коробку з піцою і пляшку мінеральної води. Він поставив свою ношу на матрац й Уляна вперше почула його голос:

- Бачиш як ми про тебе піклуємося? Поводитимешся відповідно і  все буде добре.

Чоловіки розвернулися та попрямували до люка, що вів на волю. Дівчина раділа, що залишиться на самоті, але її не залишала надія, що вона зможе вибратися з цього жахливого місця. Не вірила словам бандитів і розуміла, залишатися тут небезпечно. Вирішила спробувати оглянути це місце і зважилася піти на хитрість. Стурбованим голосом заявила:

- Мені потрібно в туалет.

- Біля тебе є відро. Скористайся ним. – Відповів чоловік у сірому костюмі, а хлопець з татуюванням крука навіть не поглянув на неї та впевнено продовжував підійматися сходами. Одразу як люк зачинився, дівчина відкрутила пляшку з водою та почала жадібно пити рідину. Спокусливий аромат піци виконав свою місію й Уляна почала їсти. Зрештою, морити себе голодом не найкраща ідея. Вона ходила кімнатою і думала, що робити далі. Ці чоловіки не викликали довіри й вона сумнівалася, що вони стримають слово та відпустять її.

Свою сумочку і мобільний телефон не знайшла. Звичайно, фортуна не могла так широко посміхнутися. Дівчина піднялася сходами й з усієї сили потиснула на кришку люку. Вона не піддавалася, була надійно зачиненою ззовні. Звідти доносилися чоловічі голоси:

- Крук пішов на зустріч з Віртуозом. Я з Мотилем їду в магазин купити сигарет і пива. Ти - пильнуй дівку. Не відчиняй і не заходь до неї, ми скоро повернемося.

Почувши таке, Уляна зраділа і в її голові виникла божевільна ідея. Втратити такий шанс, коли вона залишилася наодинці з викрадачем, не могла. Вона здобуде собі свободу! Спустилася стрімкими сходами, що більше нагадували драбину та підійшла до стелажів із запиленими банками. Без краплі жалю розбила одну і взяла до рук гостре скло. Знову піднялася сходами й почувши, що всі голоси стихли почала стукати в дерев'яну кришку люка:

- Допоможіть! Благаю, врятуйте мене.

Вона продовжувала наполегливо кричати й стукати, поки не почула розлючений голос:

- Чого тобі?

- Тут величезна миша, я боюся. Вона хоче мене з`їсти. Врятуйте!

Це прозвучало так неприродно, що вона не повірила власним словам. Чоловік залився сміхом:

- Не вигадуй, миші не їдять людей.

- Ця залізла в мій матрац. Благаю, допоможіть, вона мене покусає.

Уляна стукала й кричала протягом декількох хвилин. Коли уже засумнівалася в успіху своєї ідеї, нарешті чоловік озвався, відкриваючи люк:

- Спустися сходами вниз.

Щоб не злити його та не провалити свій план, чемно послухалася та виконала його наказ.