Глава 1

Уляна важко зітхнула та покинула вбиральню розкішного ресторану. Сьогодні день її заручин, який святкувався з величезним розмахом. Найкращий ресторан міста, свіжі квіти, вишукані страви, дорогі напої – все на вищому рівні. Батько найняв найпопулярніших організаторів, які приклали багато зусиль та витратили кругленьку суму на ці заручини. Вона боялася навіть уявити, що вигадають ці «експерти» на святкування самого весілля.

Впевненим кроком попрямувала до двох своїх подруг, які стояли у світлій залі біля масивної колони з келихами шампанського у руках, та жваво щось обговорювали. Не помітити їх було складно, адже обидві своєю зовнішністю та харизмою вміли привернути до себе увагу. Уляна стала між подругами, щоб хоч трохи зменшити градус їхньої розмови. Вони хоч і не говорили голосно, проте нахмурені брови Оксани виказували її невдоволення.

- Про що сперечаєтеся?

- Ти бачила, з яким красунчиком розмовляє Максим? – Уляна заперечно похитала головою на запитання Лізи та перевела погляд у залу, шукаючи свого нареченого. – Я хочу познайомитися з ним ближче, але Оксана теж його помітила.

- Знаю я твоє «познайомитися ближче». Кілька випадкових зустрічей і він тобі вже нецікавий. Я ж бажаю завести з ним серйозні стосунки.

Оксана піднесла бокал шампанського до губ та, неспішно роблячи ковтки, зупинила свій хижий погляд на комусь у залі. Ліза, яка в принципі ніколи не відступається, обурилася:

- А хто тобі сказав, що я не бажаю? Просто мені траплялися не ті хлопці, але цей, я впевнена, – мій майбутній чоловік.

Це була гучна заява. Уляна побачила Максима, що розмовляв з високим чорноволосим чоловіком. Незнайомець був повернутий до неї спиною, але його постава, різкі рухи руками, широкі плечі прикриті сірим піджаком, здавалися їй знайомими. Дівчина залилася дзвінким сміхом.

- Ти ще навіть не знаєш, хто він.

- То й що? Такий красунчик не може бути не моїм. Добре, зробимо так, щоб було по чесному. Хто з нас перша його причарує, тому і дістанеться. – Говорячи це, Ліза уже стягувала декольте своєї сукні донизу, роблячи його відвертішим.

Уляна зміряла їх задуманим поглядом і припустила, кому надасть перевагу загадковий незнайомець, що сподобався обом. Вони були різні як ніч і…темна ніч. Ліза належала до типажу осіб, про яких чоловіки часто люблять висловлюватися «вогонь, а не жінка». Яскрава, стильна, з виразними рисами обличчя та великими очима кольору небесної блакиті, завжди була найпомітнішою з їхньої трійці, куди б не пішли. Червона помада на губах стала її візитною карткою. Ніс з невеличкою горбинкою, але це аж ніяк не псувало загального враження, навпаки, додавало певного шарму та власної родзинки. Сьогодні вона була одягнена у сріблясту коротку сукню з блискітками та сяяла у прямому сенсі слова.

Оксана, відкинула кучерявий локон русявого волосся назад та демонстративно надула губки. Її сірі очі виказували обурення. Це вже не вперше Лізі подобається той самий хлопець, що і їй. Зазвичай поміркована та мила, зараз не бажала поступатися подрузі:

- Хочеш змагання? Буде тобі змагання. Я доведу, що не гірша за тебе.

Максим разом із загадковим незнайомцем, підійшов до дівчат і Уляна застигла від здивування. Її тіло пройнялося легким тремтінням, а до горла підійшов важкий клубок болю. Серце закалатало швидше, немов хотіло втекти якомога далі, й заховатися у найпотаємніший куток, щоб цей чоловік ніколи  не знайшов. Опинившись у його цілковитій владі один раз, вона не хотіла знову ставати безправною заручницею. У спогадах виникло те, що дівчина так довго намагалася забути, те, що не давало спокійно спати та весь час поверталося у снах.

Побачивши його, Уляна вмить перенеслася у минуле. Думала, що все забулося та стерлося з пам’яті. Але страх, паніка, тремтіння заволоділи тілом, ніби все відбувалося вчора, а не три роки тому…

Три роки тому

Уляна сиділа при тьмяному світлі в сирому підвалі. За люком чувся гамір, сміх, гучні чоловічі розмови. Вона міцніше втиснулася у старий матрац, який лежав на підлозі та підтягнула ноги під себе. Закрила вуха руками, наче це може врятувати її від чогось.

Раптом люк, що слугував входом до цього підвалу, змусив її плечі здригнутися та широко розплющити очі. Впевненою ходою до неї наближався високий міцний чоловік, обличчя якого повністю покривала чорна маска. За останні дні Уляна чітко розрізняла їх за манерами, ходою, поведінкою, голосами. І добре пам’ятала, що цього слід боятися найбільше.

- Чого ти так принишкла там, лялечко? – заговорив зовсім поруч грубий чоловічий голос. – Ми можемо гарно розважити один одного.

Уляна завмерла та не дихала, боялася поворухнутися, прокручувала в голові варіанти, як можна врятуватися. Добре розуміла, які саме «розваги» чекають на неї.

- Прошу, не чіпайте мене, - виставила вона руки вперед, наче це може захистити її від кривдника.

Міцні чоловічі руки вмить полонили її тендітні та змусили їх опуститися.

- Ну чого ж ти, як нерідна! За ці дні мала б звикнути до нашого товариства.

Однією рукою він охопив її шию, притиснувши до стіни, інша ж почала пробиратися під тонку сукню, яка зовсім не захищала. Уляна почала вириватися, бити ногами, дряпати нігтями насильника. Все марно, він занадто міцний, щоб його так легко зрушити з місця.