Глава 55

Наступного дня, як і планувалося Влада виписали із лікарні. Його мама навіть не стала заперечувати, щодо того, аби відпустити хлопця зі мною, тільки от із татом зовсім інша історія. Здається, він ніколи не буде сприймати мене, як потенційну дівчину Ворона, тому знаходитися із ним у одній компанії мега дивно й трохи ніяково. Та все ж, натиск Влада бере своє, й вже за декілька хвилин ми їдемо у таксі до мене додому, де на нас чекатиме зустріч із батьком Свята.


- Хвилюєшся? – ніжно запитує, погладжуючи мою руку.

- Трішки, - стенаю плечима й навіть легко усміхаюся. – не думаю, що є привід хвилюватися. Я щаслива за маму, та й вона змінилася із цим чоловіком.

- Невже це усе закінчилося, - шепоче та заглядає у очі. – ти більше не сприймаєш Свята так, як робила це раніше. Я не можу повірити, що все склалося так.

- Я теж... – опускаю погляд. Мені трохи соромно перед Вороном. Сама не знаю чому, але саме він став тією жилеткою, об яку я витирала власні сльози. – я така щаслива, що врешті зрозуміла, хто ти для мене.

- Я теж, Дано. Дуже, - знову шепоче та нахиляється, а тоді торкається вуст легким та ніжним поцілунком.

Мені не віриться, що усе відбувається тут, у цьому реальному світі зі мною. Враження такі, що потрапила щонайменше у якийсь дивний сон, у якому усе набрало швидких обертів й стрімко з жахливого перетворилося на прекрасне. Моя мама з злої відьми перетворилася та добру та чудову жінку, а я віднайшла справжнє кохання, й нарешті зрозуміла, що таке бути коханою. Й нехай проти наших стосунків буде хоча б хтось, вони не вправі здолати ті почуття, які зародилися. Які буди виплекані слізьми, болем, відчаєм та навіть... трагедією. Ні... більше ні, адже я точно знаю, що не зможу без хлопця, що сидить поруч, прожити й секунду.

Час пролітає швидко поруч із Владом, а авто, що везло нас опиняється біля мого дому, де відразу помічаю дорогий автомобіль бізнес-класу. Тільки тепер хвилювання починає наростати усередині, та Влад миттєво розуміє це й обхоплює мою долоню своєю, заспокоюючи. Чомусь він вміє це робити, без жодних слів. Ось так мовчки торкатися мене й заспокоювати шторм.

- Все буде добре, - посміюється. – це ж лише чоловік, якого кохає твоя мама, правда?

- Звісно, - киваю. – так, чоловік, якого кохає мама.

- Ну, ходімо тоді?

- Ага, - закушую губи й міцно тримаючи хлопця за руку, переступаю поріг будинку.

В ніздрі відразу вбивається аромат дорогих парфумів, який здається, буквально заполонив собою увесь дім. Та тільки нікого ге помічаю, лише чую голоси із кухні. Мама тихенько сміється, а той Віталій щось розповідає їй.
Швидко стягуємо взуття та йдемо на шум.

- Ма, - гукаю, коли помічаю їх. – ми приїхали.

- Привіт, доню, - жінка трохи шоковано відплигує від дядька Віталіка й підходить до нас. – Владику, ти йдеш на поправку. Вітаю, - обіймає Ворона, а тоді мене.

- Дякую, - посміхається мій хлопець.

- Знайомтеся, це Віталій Олександрович, мій...

- Наречений, - доповнює батько Свята та теж підходить ближче, простягаючи руку, аби привітатися. – та й можна просто Віталік.

- Наречений? – здивовано запитую, але помічаю, що й мама теж у легкому шоці.

- Влад, - протягує навзаєм руку хлопець. Здається, він один у здоровому глузді й розуміє, що тут відбувається. – хлопець цієї прекрасної дівчини.

- А ця прекрасна дівчина – Дана, - сміється дядько Віталік й замружує очі.

- Так, - киваю. – то ви... ви плануєте весілля?

- Звісно, - киває впевнено головою. – якщо твоя мама погодиться, - чоловік повертається до моєї, все ще досі шокованої мами, та встає на одне коліно дістаючи обручку. Оце так поворот подій...

- Кохана, ти знаєш усе, що я хотів би сказати, правда ж? Знаєш, що ти мій рятівний круг й та сама єдина, на яку чекав усі сорок років. Знаєш, що ти моє справжнє перше кохання й я хочу більше не втрачати ні секунди. Тепер, коли я знайомий із твоєю дочкою, а ти із моїм сином, я хочу об’єднати наші життєві шляхи. Ти згідна?

- Я...я, звісно, - бачу, як у кутиках очей жінки збираються сльози, а я не можу повірити, що усе це правда. У мами раніше ніколи не було постійного чоловіка, лише короткі романи, які за фактом не закінчувалися чимось хорошим для неї. Вперше я бачу маму такою щасливою. Вона нарешті перетворилася із робота без емоцій у ніжну жінку, яка потребує турботи та любові.

- Гірко, - крикнув Влад, виводячи мене із легкого трансу, а я підтримала його слова.

Цей обід пройшов дуже добре, як виявилося, то батько Свята дуже навіть хорошим чоловік, й дивно, що сам Свят так про нього відгукувався. Можливо, просто той хлопець із поламаною та чорною душею, зовсім не такий хороший, яким я його собі уявляла, й проблема ховається саме у ньому, а не у батьках чи загиблому братові. Влад теж знайшов спільну мову із чоловіком, й тепер взагалі здається, що ми стали великою родиною з першого ж дня знайомства.

- Дано, ти не проти, якщо Віталік залишиться у нас на ніч? – обережно запитує жінка.

- Мам, ти знущаєшся? – запитую, ледь стримуючи сміх. – ти доросла жінка, заслуговуєш на особисте щастя, та й дядько Віталік твій наречений. Про такі речі ти не маєш запитувати, я справді щаслива за тебе, - обіймаю її, а тоді сама ніяковію. – а, от я... можна залишити Влад? – опускаю погляд та чекаю відповіді.

- Так швидко? – сміється. – тоді, сподіваюся ви поводитиметеся чемно, - натякає на щось більше. Різко мотаю головою, ні я й сама розумію, що таке для нас ще зарано. – не забувайте, що скоро вступати до універу.

- Мамо, - тягну. – годі, мені стає соромно. Ми просто подивимося фільм та ляжемо спати, не хвилюйся.

- Гаразд, - посміхається жінка. – тоді, на добраніч.

- Добраніч, мамо. – цілую її у щоку та йду до кімнати, де вже чекає мій хлопець.