Розумію, що стояти ніби бовдури тут, просто немає сенсу. Бо це, на хрін, не здатне нічого змінити. Вона не покохає мене за ще декілька клятих хвилин проведених тут, а я... я просто не в змозі боротися з її близькістю. Не після того поцілунку, не після бісової ванілі, яка так чітко в'їлася. Не після усього. Якщо до тієї вечірки я мав змогу дати собі раду, то тепер мене буквально розриває від безвиході.
Дістаю пачку з цигарками та відкриваю її... порожня. Фак. Знав, що порожня, та якась надія все ж ще жила. Мені необхідно чимось затуманити ваніль. Якщо ні, то просто не витримаю.
- Ти куди? – ловлю у спину тонкий голос, коли йду до машини. Заплющую очі та стискаю міцніше зуби. Мені ще везти її додому, у своєму авто, поруч із собою. Дихати її ароматом та розуміти, що ніколи не стане моєю.
- Поїхали, — сухо кидаю та прокашлююсь. Відчуваю, як пече у горлі від випалених цигарок. Зазвичай ніколи не курю скільки, та й взагалі. Мабуть, сьогодні вперше випалив цілу пачку за одну ніч.
- Куди? – тремтячим голосом запитує.
- Додому відвезу тебе, — не повертаю погляд на неї. Не хочу бачити зараз Дану, боюсь, що просто не витримаю і вибухну. Боюсь заподіяти їй шкоди та втратити довіру дівчини. Боюсь підірвати стосунки, які лишися між нами, хоча вони й так занадто напружені. Я як божевільний просто боюся втратити її.
- Не хочу додому, — шепоче та підбігає, рівняючи зі мною крок. Бл*ть. Так не хотів дивитися на неї, а вона ніби навмисно робить усе для того, аби було навпаки. Відводжу погляд убік, сподіваючись, що так вона не потраплятиме у ракурс. – думаю, ми потрібні зараз один одному. – о, так. Ми потрібні один одному, тільки дилема в тому, що зовсім у різних значеннях. І це, бляха, капець як важко сприймати.
- Думаю, нам треба відпочити, — якомога спокійніше кажу, дивлячись у далечінь. Якийсь сором керує мною. Навіщо взагалі розкрив свого рота та посмів щось говорити про кохання, навіщо й кому це взагалі потрібно? Яке кохання у двадцять першому столітті? На чому воно взагалі будується, якщо так важко знайти взаємність.
- Відпочинемо разом? – обережно запитує. Ніби навмисно вичікує моменту, коли можна буде зірвати кільце в гранати та запустити її. О, Дана вміє це. Вона взагалі загадкова дівчинка. Тендітна й сильна водночас. Прямолінійна та така ніжна. Дівчина – суперечність. – можливо, фільм чи, наприклад... навчиш мене водити.
Хмикаю. Мене дратують її слова, її легкість та ось ці її пропозиції. Якого хріна їй так просто пропонувати таке після усього. Як може удавати, що нічого не сталося? Навчити водити її? Це до біса дивно та якось неправильно, я сам з собою ледь ладнаю, а контролювати те, як робить це вона... ні, занадто небезпечно. Точно не сьогодні.
Сідаю в авто й замикаю за собою дверцята, чекаючи поки й Дана зробить це. Страшно везти її додому, страшно взагалі сидіти за кермом, коли в салоні ще й та, у кого ти... закоханий. Я точно не у тому стані, аби мислити розумно й робити розумні вчинки. Якщо алкоголь з організму за ніч вийшов, то з емоціями все значно складніше. Вони точно не здатні покинути душу, а даремно... шкода, що не можна витурити почуття так само легко, як виходить алкоголь.
Протираю обличчя долонями, розуміючи, що маю зробити це. Маю відвезти її й щонайменше провітрити салон тачки від її ванілі, можливо так стане легше. А, там, декілька днів без Дани й все. Все встане на ті місця, які призначено, інакше, присягаюся, я не вигребу із цього лайна.
- Ти... ти впевнений, що готовий їхати? – з острахом запитує.
- Ага, — киваю, розуміючи, що брешу.
- Точно? – ще раз запитує.
- Точно, — байдуже кидаю. Вставляю ключ та провертаю його, заводиться. Обережно тисну на газ та виїжджаю з цієї місцевості.
Їду повільно, хоча дуже хочеться зірватися й вдарити по педалях так, щоб чувся свист машини. Тільки не можу... не можу, через неї. Якщо із Даною щось станеться – не витримаю.
До її дому їдемо досить довго, бо їду обережно. Тільки коли доїжджаємо, я заспокоююся. Думка про те, що скоро Дана зникне за межами свого будинку приємно відбивається на серці, бо живе надія, що так мені стане краще.
- Подзвониш, коли приїдеш додому? – тихенько запитує. Її сірі очі дивляться на мене з надією, бачу це боковим зором, але не знаходжу сил подивитися на неї взаємно.
- Подзвоню, — киваю. – йди, Дан, мама вже зачекалася.
- Ти ж знаєш, що її немає, — хмикає, а тоді робить те, від чого буквально струм тілом йде – кладе свою долоню поверх мого коліна. – Владе, давай поговоримо згодом... про те.
- Про що? – хмикаю. Удаю, що дійсно не розумію.
- Про нас, — помічаю, як опускає свої очі.
- А хіба є про що говорити? – здіймаю брови. – ми друзі, нам разом добре, от і все, власне.
Дана ігнорує та швидко прибирає руку. Можливо, я був занадто різкий із нею, але така правда. І ця правда належить дівчині. Не мені. Прощається та йде геть, лишаючи після себе якийсь неприємний посмак десь на серці. Я думав, що без неї стане краще, але без неї стало ніяк.
Дана
Він дивний, і я розумію чому. Йому боляче, дійсно боляче, бо я сама фактично відмовилася від почуттів Влада. Буквально змусила його замовкнути, хоча ми двоє зрозуміли, що він мав сказати. Коли виходжу з салону його авто та йду до будинку, не обертаюся, здається, що не маю права робити цього. А він і не чекає, бо чую як зривається мотор. Чорт.
Заходжу до кімнати відразу хапаючи носом аромат троянд. Його троянд. Влад подарував їх мені учора, це був перший натяк на щось більше дружби. Тільки я не побачила цього натяку, а от мама... вона сказала, що Ворон закоханий.
Підходжу ближче та торкаюсь кінчиками пальців запашних криваво-червоних пелюсток. Особливі. Чомусь відразу з’являється така асоціація. Вони подаровані Владом, а отже дійсно особливі. Він ніколи раніше не дарував мені квітів, та й здається, це було б чимось неправильним та аморальним. Чимось незаконним, у певному плані. Але, що ми маємо зараз?.. я досі не знаю чи відчуваю щось до цього хлопця, та точно розумію, що мене до нього притягує якась невідома сила. Навіть зараз... Ці троянди, вони не рятують, а я задихаюсь без його присутності. Мені не вистачає Ворона...
#284 в Молодіжна проза
#2670 в Любовні романи
#1282 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 11.06.2021