Глава 44

- Привіт, — чмокає цей красень мене у щоку й відчиняє дверцята. – як настрій?

- Привіт, — швидко стенаю плечима та легко обіймаю Влада, а тоді сідаю у авто. – не знаю, ніби нормальний.

- Добре, що хоча б ніби, — хлопець спирається на відчинене вікно й клацає пальцем мене по носі, а тоді оббігає та займає водійське.

До університету доїжджаємо швидко, бо заторів на вулицях фактично не має. Мені подобається бути поруч із Вороном, він ніби забирає мої переживання та сум, ділить його навпіл та полегшує життя. А ще радію тому, що навчаємося в одному класі.

Коли виходимо на вулицю, швидко обхоплюю хлопця під руку та чимчикую за ним у двір школи. Ще з далеку помічаю Свята з Аделіною, вони обоє пропалюють нас поглядами й в їх очах щось таке... незрозуміле мені. Ніби обох дратують наші дружні відносини, але Владу давно стало байдуже, та й мені начхати. Яка взагалі тепер різниться з ким ми спілкуємося, якщо кожен має своє життя, в якому не має місця тим, хто вирішив піти з нього сам.

- Навіщо ти робиш собі ще болючіше, мала? – хмикає хлопець, помічаючи те, куди спрямований мій погляд.

- Просто... просто дивлюсь на їхні дивні погляди, — підмічаю, а тоді замислююся. – Владе... як ти можеш так спокійно реагувати на те, як дівчина, яку кохаєш ось так обіймає та цілує іншого?

- Дано... – обережно починає він, зупинившись. Ворон обхоплює мої долоні та повертає до себе обличчям. – з тобою я забуваю про них, я вже казав раніше. Не знаю чому так відбувається, але з часом мені стало байдуже на них.

- То ти її не кохаєш більше? – здивовано зводжу брови.

- Не знаю, Данко, — знизує плечима та щиро відповідає. Знаю, що говорить правду, я давно навчилася читати Влада попри усе. Як би це дивно не було, й хоч наша дружба триває досить короткий термін, але чомусь усе так, як є. – просто стало байдуже на неї, та й загалом на них.

- Дивно...

- Тобто? – хмуриться Влад та відпускає мої руки, а тоді киває в бік входу до школи. – ходімо.

- Не знаю, ти казав, що так кохаєш її, а зараз просто викинув зі своєї голови та й серця, — хмикаю, обіймаючи себе руками. Це для мене дійсно дивно, бо я не розумію зараз Влада. Як можна так сильно кохати, а тоді за місяць викинути людину зі свого життя, з думок та й взагалі.

- Все змінюється, — сухо кидає хлопець й пропускає мене усередину школи.

Більше нічого не відповідаю, бо сперечатися зараз про це не має сенсу. Мабуть, я не розумію нічого, бо ніколи раніше не кохала й тепер так сильно прив’язалася до Свята. Тому вирішую не мучити себе та Влада.
В класі відразу знаходжу поглядом Олю, яка ще досі в обіймах Евана. Потай кидаю погляд на годинник. Ще дві хвилини до уроку.

- Привіт, — розриваю їхні обійми та втручаюся у особистий простір. Можливо це некрасиво, але ж я теж маю право хоча б трішки поговорити зі своєю подругою. Останнім часом ми стали менше спілкуватися й це напружує, бо мені катастрофічно не вистачає Олі.

- О, Данка, привіт, — посміхається Оля та виплигує з обіймів свого хлопця. Чмокає мене у щоку, а тоді й Владу махає долонею. Еван же сумно зітхає, вітається та йде на свій урок. – як т? Все гаразд?

- Ага, — відповідає за мене Влад. – погодилася піти на вечірку.

- Ого, — очі подруги розширюються від шоку. – як ти це зробив? – починають сміятися.

- Агов, — роздратовано клацаю пальцями. – нічого, що тут є ще й я?

- Ага, — сміється Оля. – насправді, я щаслива, що ти йдеш. Тобі варто розвіятися та трохи забути того Свята.

- Я теж, — закочую очі. – але ти навіть не розповідала про цю вечірку.

- Дан, я сама тільки вчора дізналася, вибач, — сумно посміхається та стенає плечима, а тоді дзвенить дзвінок на урок.

Займаю своє місце та розкладаю речі. Мабуть, вони мають рацію, мені й справді необхідно вже якось повеселитися, а не жити буденним життям та весь час прокручувати в голові ситуації зі Святом. Він явно не зациклений на такій персоні, як я. Чомусь тільки помічаю те що Лютого й Аду дратує наше спілкування із Владом, на цьому усе обривається.

Тикаю пальцем у Ворона й він шепотом запитує що сталося.

- Вони теж будуть на цій вечірці, так?

- Не знаю, мабуть. Ця вечірка для усіх старшокласників.

- Ясно...

Вирішую не зациклюватися на цьому й не змінювати плани тільки через те, що там будуть вони. Врешті, я також маю право на розваги, маю право викинути цього хлопця зі свого життя й насолоджуватися моментами.

Сьогодні уроки проходять швидко й після них ми із Владом, Олею та Еваном їдемо до центру погуляти. Всі ці наші розваги виглядають наче подвійне побачення, й здається, що мені одній некомфортно у такій атмосфері, бо яка ми з Вороном пара? Це навіть смішно.

Так минає цей день, а тоді і закінчується тиждень. І ось, прийшла та сама субота. Вечірка, яка має допомогти мені забути про усе й усіх та по-справжньому відірватися, а далі... далі усе це закінчиться й почнеться абсолютно нове життя для усіх нас.

​​​​​​