Глава 36

- Дано... – чую позаду, коли стою перед класом першого уроку. – вип’ємо разом кави після занять?
Закочую очі та пирскаю з нервів. Я не розумію чого потрібно цьому Ворону, для чого він бігає за мною й вимагає розмови.

- Є сенс? – саркастично здіймаю брови. – слухай, ми із тобою навіть не друзі, що вже говорити далі... ми вороги.

- Ти перебільшуєш, Дан, — легка посмішка торкається його губ. Навіть, якщо вона щира, все одно здаватися буде лукавою. Тепер я ні за що не повірю у правду цих мажорів, бо вони всі одинакові. Всі лукавлять. – ти мені завжди подобалася, а так, своєю поведінкою я привертав увагу.

- Виходило поганенько, — хмикаю та насуплююся. – для чого ти це робиш та говориш, Владе? Я ж чудово розумію, що я тебе ніколи не цікавила, а робив усе зло ти, саме через свою подружку.

- Ні, як пам’ятаєш, ти мене принизила тоді, у перший день, як з’явилася тут.

- Ти серйозно? – роздратовано кривлюсь. – ти щось говориш про приниження, коли попередньо називаєш мене і мою подругу лесбійками?

- Пробач, — потирає брову. – то було зайве, просто...

- У вас так заведено, — обурююсь.

- Ага, мені шкода, Дан.

- Справді? То де була та жалість, коли говорив таке? Вам же байдуже на усіх, у вас свої правила та закони й чхати, що вони переходять межі розумного, адже батьки все замнуть.

- Не перебільшуй, — зітхає. – це просто розваги, от і все. Не більше.

- Тупі розваги, особливо та, зі запиханням голови в туалет, — гиркаю.

- То була не розвага, а перебір від Аделіни, — кусає свої губи та опускає погляд. – я там ні до чого.

- Мені байдуже чи причетний ти до того випадку, адже все одно бачу гнилу натуру, — фиркаю прямо в обличчя. – її не приховає навіть мільйон вибачень.

- Дан... – тягне хлопець розчаровано, але більше не хочу його слухати, тому розвертаюся та йду геть.

Оля знову розпитує про те, що хотів з мене Влад. Я навіть не знаю, що відповідати, бо сама не розумію чому цей хлопець причепився й тепер весь час кидає на мене погляди. Це трохи виводить із колії, але стараюся навіть не звертати уваги та не дивитися у його бік. Я й досі не вірю у щирість, навіть якщо вона є, то точно не у межах цієї школи. Тут усе будується на лицемірстві, обмані й ганьбі.

Наступне заняття у нас у тому великому класі, а отже разом зі Святом. Такі уроки я не любила найбільше, оскільки доводилося терпіти Аду зі Святом перед собою, які проводять себе так, ніби навколо нікого більше не існує. Це дратує, дуже дратує, бо він цілує її пальчики, так, як цілував мої. А, найболючіше з усієї цієї ситуації, що з нею він робить це щиро.

Відводжу погляд убік, як тільки ці двоє заходять до класу й ледь стримую сльози. Так, мені досі боляче, і я не можу повірити у те, що могла закохатись так сильно у такому віці та й за якісь моменти, що вибухали спалахами у житті.

- Не засмучуйся, мала, — виходжу з роздумів та помічаю поряд Влада.

- Чого ти причепився? – роздратовано буркаю й складаю руки на грудях.

- Хочу тобі допомогти, — стенає плечима та посміхається.

- Справді? – іронічно кажу. – з чим же?

- Розплющити очі, — дивиться на мене так, що хочеться вірити, але... не можу. – хочу, аби ти побачила, що життя такої дівчини не може крутитись навколо одного хлопця. Дан, він не гідний тебе, а ти забиваєш себе у глухий кут. Принижуєшся перед усіма, вся школа помічає, як ти побиваєшся за цим клятим Святом, а Аді як така перспектива грає на руку, ця дівчина буквально харчується твоїм болем.

- Яка тобі до цього різниця? Лишився місяць, а далі я забуду про усе, як про страшний сон.

- Не забудеш, поки на місце Свята не прийде інший.

- Навряд чи я зможу тепер довіряти хлопцям, — сумно хмикаю та кидаю погляд у бік хлопця своїх мрій.

- Зможеш, — запевняє Влад. – дозволь допомогти, давай зустрінемося сьогодні.

- Я... я не знаю, мені важко довіряти тобі.

- Я розумію, але, Дано, я переконаю тебе, що можна.

- Добре, — врешті буркаю.
Влад посміхається та зникає, даруючи на прощання невинний дотик руки. Не знаю для чого зробив це, але я фактично нічого не відчула. Тобто, взагалі не відчула, лише якесь занепокоєння, але точно не те, що було зі Святом.

Сиджу шоковано ще декілька хвилин, поки врешті з цього стану не виводить подруга, яка здається вже декілька хвилин цокає пальцями перед носом.

- Я все чула, Дан, — гиркає обурено. – я проти, аби ти йшла кудись із ним.

- Все добре, Оль.

- Він лицемір, як ти цього не розумієш? Я впевнена, що це знову якась їх чергова гра, можливо навіть Свят тут причетний.

- Та годі, — гиркаю. – можливо Влад дійсно хоче змінити відносини між нами, а ти говориш ось так, — насправді я й сама не вірю у його щирість, але кожна людина має право на другий шанс. – до того ж я не збираюсь з ним зустрічатися чи щось у цьому роді, ми можемо просто... Бути друзями, — стенаю плечима та навіть легко посміхаюсь.

- Ага, тільки не кажи потім, що я мала рацію.

- Не скажу... – прошепотіла, але на серці та у передчуттях залишився якийсь дивний осад, який точно знав, що саме це я й скажу потім...