Глава 32

До закінчення вихідних не святий не з’являвся поруч, не знаходив мене посеред вулиць та й не приїздив сам. Мабуть, я сподівалася побачити Свята, навіть жила мріями про це, але схоже йому я не потрібна й він будує нові відносини із Адою. Сумно зітхаю та вмикаю музику на ноутбуці, а сама замикаюсь у власній кімнаті на ключ та рухаюсь у такт мелодії. Мене відпускають думки, а душу насичує щось живе. Він не для мене... Свят не для мене. Я знала це, приймала й маю прийняти зараз. Прийняти та відпустити.
До самого вечора танцюю, виснажуючи себе на повну, аби потім провалитися у сон й більше не плакати вночі через хлопця, який навіть не думає про моє існування. Завтра школа, заняття й вони. Доведеться постійно дивитися у їх очі й спостерігати за тим, як будуються відносини у цих двох, а я в стороні.


Після довгих танців приймаю душ, а тоді відразу засинаю. Ранок вітає привітним сонечком та запашним сніданком, а ще мама... Ця жінка змінилася після того, як я зникла зі Святом тоді на ніч, вона буквально стала хвилюватися за мене та виділяти більше уваги. Це не може не тішити. Тому, ми снідаємо та розмовляємо про моє навчання та те, чого я хочу у майбутньому, дається нам важко, але ми стараємось бути щирими.
Після сніданку одягаюся у верхній одяг та хапаюся за ручку вхідних дверей. Досі сподіваюся, що там побачу не тільки тата Олі з подругою, яку попередила ще вчора, аби заїхала вранці, а й Свята. Все ж про те, що ми не будемо їздити разом до школи, мови не йшлося. Але, на мою невдачу, коли відчинила двері побачила тільки машину дядька Гени.


- Доброго дня, — вичавила з себе легку посмішку. – привіт, Оль.

- Привіт, — насуплюється дівчина. Вона точно бачить що щось не так.

Всю дорогу Оля зацікавлено розглядає мене, та певно хоче швидше розпитати, що саме сталося між нами зі Святом, адже ще на вечірці ми були разом. Ну... майже разом, все ж прийшли туди разом.


Коли автомобіль зупиняється поруч зі школою, першим ділом шукаю очима Свята, але не знаходжу й це радує. Справді, бо не хотілося б застати його за обіймами з Адою, в такому випадку, буквально б земля під ногами провалилася і я разом з нею.


- Що між вами? – запитує Оля, як тільки лишаємо салон дядька Гени. – ви ж разом були на вечірці, а тут ти телефонуєш і просиш, аби забрали тебе. Де Свят?

- Не знаю де, — кажу правду.

- Тобто? – насуплюється.

- Тобто, ми більше не разом.

- Не довго грала музика кохання... – протягує Оля та сумно підтискає губи.

- Ага... шкода, що коханням там не пахнуло, — зітхаю.

- То це він тебе кинув?

- Типу того, — хмикаю. – він кохає іншу, а мене лише використав, щоб та інша приревнувала.

- Ада? – киваю. Брехати сенсу не має, тим паче подрузі, якій Еван і так схоже, що все розповів. – от же мудак, — обурено сичить дівчина. – як можна кохати Аду, та ще й використовувати тебе задля неї? Тебе, чорт забирай, — здіймає палець до гори.

- Отже, можна, — байдуже кажу.

- Ти у нього закохалася?

- Схоже на те, не знаю, як це пояснити, але... скоріше так, аніж ні.

- Хочеш, ми відкриємо йому очі на справжню Аду й повернемо цього хлопця? – швидко тараторить.

- Що?.. ні, — округлюю здивовано очі та мотаю головою. – він знає прекрасно Аду, Оль. Мало того, Свят сказав, що... вона його ідеал, — зітхаю та поправляю рюкзак на плечах, а подруга пирскає зо сміху.

- Еге ж, справді, куди тобі то того ідеалу братися, — підбиває ліктем під бік та продовжує сміятися. Тільки мені взагалі не смішно, бо в душі й справді ніби коти нагидили.

- Годі вже про мене. У вас що там? Бачила, що Еван обіймав тебе, коли поруч не було колишньої, то може та дівчина лише прикриття, щоб отримати твоє серце?

- Все можливо, — таємниче посміхається Оля та опускає погляд. Я радію за неї, справді, бо хоча б ця дівчина заслуговує бути щасливою після того, що зробили з нею ті дівчата під керівництвом Аделіни.

- Я щаслива за тебе, — легко всміхаюся та обіймаю Олю за плечі. – а от і Еван, власне. – киваю у бік хлопця, що наближається у наш бік.

Не знаю, що маю робити з тією ситуацією, яка склалася, але, мабуть маю попередити Евана про те, щоб нікому не розповідав таємниць Свята. Тому, швиденько перехоплюю хлопця у подруги, попередньо попередивши Олю, що маю з ним поговорити.

- Слухай, — обережно починаю. – я вчора випила й наговорила усіляких нісенітниць.

- Про свого хлопця? – здіймає весело брови темношкірий.

- Колишнього, — відмічаю, а тоді швидко повертаюсь до теми. – саме тому й наговорила безліч дурниць, тому не сприймай їх серйозно. Я ще й п’яна була, — накладаю на обличчя дурнувату посмішку та жестом показую, що мені дурманило голову вчора. – сподіваюсь, ти розумієш.

- Дан, — серйознішає Еван. – я все розумію, не хвилюйся. Тримаю рот на замку, — показує жестом, що він нікому не розповість. Не знаю чи можна довіряти хлопцеві, але насправді стає якось легше, тому видихаю та повертаюсь до Олі.

Дівчина розмовляє про щось з Еваном, а я шукаю поглядом того, хто став причиною усіх хвилювань, але Свята не має, й не знаю радіти цьому чи засмучуватись, адже й Ади не має також...