Глава 11

Весь день ловлю на собі косі погляди, такі, ніби я щонайменше якийсь перевертень й про це тільки зараз усі дізналися. Відчуваю себе буквально некомфортно, бо не звикла до такої уваги, а зі Святом вона просто колосальна. Важко зітхаю та опускаю погляд, коли йду коридором. На благо, зі Святом ми сьогодні не бачилися, тільки цей Ворон постійно дивився на мене зі злістю усі три попередні уроки, наче я йому щось зробила. Важко… навіть не так, це м’яко сказано, вся ця ситуація загалом, божевільно напружує, бо обставини незвичні для такої мишки як я. У попередній школі була звичайнісінькою Даною. Яку ніхто навіть не помічав та не брав до уваги, а тут… тут я прямо таки якась сенсація, бо всі зациклені, аби зіпсувати моє життя, а тепер ще й ці фіктивні відносини…


Ми з Олею вже звикли обідати у дворі школи, бо там зручніше й комфортніше. Там відчуваємо себе по-іншому, без дивних поглядів на собі та цькувань.


- Ви сьогодні знову тут, — посміхається Еван та падає з тацею поруч із нами. – привіт.

- Привіт, — вітаємось одночасно. – тільки ти трішки невчасно, бо ми майже завершили з обідом, — легко посміхаюся хлопцеві. Цей Еван здається одним нормальним у цій школі.

- Сподіваюся, ви складете компанію, — зажмурює очі та відкушує шматок бургера, активно його пережовуючи.

- О, звісно, — сміється подруга. – все одно, до кінця перерви ще десять хвилин, а у школу повертатися не зовсім хочеться.

- У нас, до речі, уроки змінили, й тепер наступний сумісний.

- Культурне виховання… - сумно протягую, бо із ним у нас не дуже гарні спогади. Помічаю, як Олею кидає.

- Ага, — киває. – що там учора сталося у вас?

- Нічого… - хмурюсь. – ти й сам все знаєш, усі знають.

- Припини, Дан, — каже Оля. – все в нормі, я можу спокійно про це говорити. Просто, маю звикнути, що тут не має нормальних людей… - завмирає у паузі подруга та якось сумно зітхає, схоже усі її уявлення про цих діток летять до дупи. – ну, крім вас звісно, — кидає погляд на мене, а потім і на Евана та легко посміхається.

- Це ти правильно відмітила, — хмикає хлопець. – а ти? – переводить погляд на мене й знову кусає бургер. – ти-и, з тим Святом, про якого я ще вчора розповідав, а сьогодні… у вас такий дорослий поцілунок був та якісь телячі ніжності, — кривиться темношкірий. Тільки зараз розумію, що мене чекає пара зі Святом у одному класі, тому не приховую своє розчарування.

- Так буває, — жмурюсь, а трохи нещиро кажу, не можу сказати цьому хлопцеві правду, бо ще зовсім не знаю чи можна йому довіряти. – спалах відбувся між нами, а я стала тією з ким заговорив не святий Свят.

- А ти не така й проста вже, — гмикає він. – хоча, на вигляд справжнє янголя.

- А тут ти помилився… на жаль.

- Ох, Дана у нас ще те «янголя», - сміється Оля, стукаючи мене убік ліктем. – справжня подруга має бути тільки такою.

- Тут я з тобою погоджусь, — підмічає Еван та нарешті відкладає папір з-під свого бургера й запиває колою усе, що з'їв. – у мене ніколи не було друзів, — знизує плечима, а я щиро дивуюся, бо він здається товариським, та й не цькують з нього. Швидше, Еван той, ким я була у минулій школі.

- Тобто, у тебе тут не має друзів? – зводить брови подруга.

- Не має, — підтискає губи й старається показати нам, що йому байдуже щодо цього, хоча й помітно, що це не так. – тут не сприймають мене… тобто, колір шкіри. Я для них усіх інший.

- Справді? Але тебе не принижують, — хмурюсь та складаю руки у замок.

- Спробували одного разу, — весело сміється. – їм не сподобалося.

- Ти помстився? – зацікавлено питає Оля.

- Ні, — гмикає Еван та закладає обидві руки на лавку по боках. Зараз виглядає так, ніби головний тут та якось пишається цим. – дізналися хто мій батько.

- А хто твій батько? – не вгамується ніяк подруга. Я нервово дивлюсь на годинник, бо усі думки зайняті тільки тим, що через три хвилини мене чекає цілий урок із Святом.

- Монарх Африки, — байдуже каже.

- Тобто…

- Король, президент, типу того, — коротко пояснює.

- Усієї? – Оля розширює очі.

- Ага.

- А чому ти тут?

- Подобається Україна.

- Оу, зрозуміло, — хмикає дівчина.

- Ваші розмови звісно дуже цікаві та насичені, але у нас заняття за одну хвилину, а запізнюватися заборонено. Суворо, — додаю наостанок. – ходімо вже.

Ми підіймаємося та йдемо до того самого класу. У якому й вчора було заняття з цієї культурології. Коли заходимо до класу, на очі відразу натрапляє Свят й виглядає не сильно привітним. Його тіло впало позаду усіх, а пальці знову перебирають ручку, очі ж гнівно прикуті до мене. Чорт… а я, здається, дар мови втрачаю від його погляду.


- Оу, там здається твій хлопець не сильно задоволений, — підмічає Еван. Оля ж відразу шукає свята очима, а я мені лишається тільки приречено зітхати, а коли помічаю, що хлопець і зовсім підіймається, то буквально відчуваю. Як ноги стають кам’яними.


Його злісна енергетика сунеться у наш бік й з кожним кроком Свята, я забуваю як дихати. Цей хлопець буквально поглинає увесь мій кисень й жадібно не дозволяє мені вдихнути його.


- Мишка, — сухо протягує та обпікає пальцями талію. – ти чого тут… із ним? – переводить погляд у бік нового друга.

- Ми…

- Ми дружимо, — швидко вставляє подруга та стає попереду. – я, Оля, до речі. – хмикає та витягує руку у знак вітання, та Свят не поспішає йти на зустріч. – омг, приємно познайомитися, — опускає врешті свою руку, коли розуміє. Що мій «коханий» не збирається бути привітним.

- Ми знайомі, — здіймає брови, а тоді коротко пояснює. – туалет. Ходімо, мишка, будеш сьогодні сидіти поруч зі мною.

- Але…

- Ніяких але, — каже спокійно, але відчуваю у його голосі наказовий тон, тому слухаюсь. Чорт, я дійсно слухаюся його, ніби маріонетка якась, що не має власної думки. Це дратує, дуже дратує.

Знову ж таки через наші сумісні посиденьки, на нас постійно хтось кидає погляди, а тоді перешіптується. Це помічаю не тільки я, але й Свят, тому нічого ліпшого не вигадує, як періодично цілувати мої пальці на руці. Боже… й після кожного дотику його вуст до кінчиків моїх пальців, мене б'є струмом. Фізично відчуваю, як та сама іскра вдаряє у кожну судину, якою пульсує кров. Він паралізує мене… якось ментально, але робить це. До чортиків приємно, але до біса грішно та… неправильно.