Розділ 5: Коли серце б'ється швидше

   - Лукіан, ти великий молодець що так швидко ідеш до своєї цілі! - Промовив Ренні похвально - Не кожен зможе піднятися на рівень "Імператора" за такий короткий час. Це викликає захоплення.

Лукіан сидів навпроти Ренні та слухав його похвалу щодо своєї праці. Це тішило почуття того що всі його дії не даремні. Спершу в нього не було такого бажання приходити на це шоу, але слова Майкла та Анни змусили його передумати, і тепер він не розуміє чому не хотів йти, більшість речей тут викликали якесь заспокоєння.

- Чесно кажучи Ренні, це не дивно, я багато витрачаю на тренування, і в не далекому майбутньому, я займу місце "Імператора" - Промовив Лукіан сміючись і гордо піднімаючи підборіддя, з цим ведучим він був не проти говорити.

- Мені подобається твоя впевненість! - Промовив Ренні підморгуючи - Але мені також цікава й інша тема, більш особиста, та не тільки мені! - Промовив Ренні, інколи переходячи на жартівний шепіт - Є молоді фехтувальниці які б з радістю викрали твоє серце! Тож скажи, є в тебе хтось? - Запитав Ренні дивлячись в очі Лукіана.

Це питання змусило Лукіана застигнути, а потім думати. В голову окрім Паскаля ніхто не приходив та ці з ним побачення були просто інтригою. Що для Лукіана, і що для Паскаля.

 - Ні, в мене нікого немає - Відповів Лукіан, але помітивши якийсь дивний блиск в очах ведучого, вирішив продовжити - І нікого не шукаю.

 - І чому так?- Поклавши руку на спинку дивана та зігнувши у лікті, Ренні обперся головою об руку, та з цікавістю спостерігав за Лукіаном.

- Такі почуття заважають роботі! - Відповів впевнено фехтувальник, а у відповідь отримав коротке хихикання.

 - Я навіть з тобою згоден - Промовив Ренні тихим голосом дивлячись собі у ноги. Залишившись в тиші, Лукіан став відчувати що його відповідь була неправильною. Вона мала бути іншою. Правдивою.

***

- Як там Індія? - Запитав Лукіан Паскаля через телефон, після від'їзду журналіста такі спокійні, телефоні розмови стали буденністю для обох чоловіків, хоча спершу було не звично. Для них двох забути про домовлений дзвінок було більш ніж нормальним. Але вони змогли звикнути до такого розкладу дня.

- Тут не звично, але багато корисної інформації для моєї роботи - Відповів Паскаль трохи не впевненим голосом і продовжив - Я сюди більше не поїду! Тільки заради роботи!

 Лукіан посміявся від такої відповіді. Він багато думав про те що його відношення до Паскаля переросло з "Я буду закочувати очі на твої жарти" до "Я буду посміхатися на твої жарти". Чим більше вони спілкуються, тим краще розвивається їхня дружба, такі були думки Лукіана.

 - Вибач, але мені потрібно йти - Промовив тихо Паскаль.

 - Звісно! Я завтра зателефоную - Відповів Лукіан. Він вже чекав коли Паскаль натисне завершити виклик, але почув його голос:

- Я сумую - Після цих слів Паскаль натискає завершення, а Лукіан стоїть посеред кімнати та слухає гудки. Його найбільше здивували не слова, а відчуття у грудях після них. Йому було приємно знати що він хоче найскоріше зустрітися, але Лукіан відчував щось ще, і не міг зрозуміти що саме. Викинувши ці слова із голови Лукіан вирішив піти на тренування, щоб трохи розслабитися та потратити час до сну.

***

Тіло ломить від втоми, тренувальний костюм прилипає до тіла із-за поту, а тиск б'є на вуха даючи відчуття що вушні барабани наче скоро луснуть, а думки про слова Паскаля не покидають голову Лукіана.

Він не може згадати коли саме почав тренування, і не знає скільки вже пройшло, але ці слова переслідували його весь час. Вирішивши перепочити, Лукіан зняв захисну маску, та пішов до лавочки. Сівши він почав жадібно пити воду з пляшки, яка там стояла, та починати згадувати все що було між ним та Паскалем.

Згадував їхні зустрічі в кафе. Згадував їхні прогулянки. Згадував як ці зустрічі в кафе "Аніта", перейшли на зустрічі в дома одне одного.

Лукіан починає розуміти, що потроху перестає бачити їх як "Лукіан" і "Паскаль", а як "Лукіан і Паскаль", вмить йому ця думка сподобалася, але отямившись, з усією злістю кинув пляшку у куток, а сам закрив долонями обличчя.

Мотнувши головою у невірі, Лукіан піднявся та пішов від цих думок. Батько завжди вчив його що почуття - людська слабкість, що один натяк на кохання потрібно випалювати з душі, бо він буде заважати холодно думати.

 Лукіан завжди вірив та дослухався до слів батька.

Більше ніж до слів матері.

***

Лукіан стоїть навпроти Альберта та не відриваючи погляду спостерігає за його рухами. До перемоги Перро залишилося чотири бали, і Альберт це розумів, тож не нападав.

Альберт Гакль, австрійський фехтувальник. Він був вище та міцніше Лукіан, але не спритніший, напади австрійця допомагали при початку, але верх взяв все-таки Лукіан. Але захист був набагато краще ніж у Лукіана, і це заважало, пройшло багато часу, але Лукіан не міг поцілити так щоб Альберт не відбив його удар.

 Лукіан розуміє, що єдиний його вихід - покладатися на вдачу.

Різко звучить сигнал для початку, і Лукіан вирішує цілитися у плече суперника. І вдача все-таки на стороні Лукіана, бо Альберт не встигає відбити його удар, тим сам даючи ще одну перевагу Перру.