Розділ 3: Розмова, яка схожа на ковток води

Новенькі шпаги висіли перед Лукіаном вже майже годину пошуку в магазині. Він все шукав, тримав в руках, але ні як не міг знайти схожу на свою попередню шпагу, в якої тепер був зламаний гострий кінець. Після почутого на шоу, в Лукіана була така ненависть і злість що було тяжко тримати себе в руках, і тренер вирішив, щоб він перевів всю свою агресію на тренуванні, що не мало успіху, бо в кінці тренування шпага була зламана, і тепер, як покарання за гнів, Лукіан вже годину шукає схожу шпагу.

Він і сам не міг зрозуміти чому слова Франсуа так сильно вплинули на нього, Лукіан завжди вмів тримати себе в руках та не реагувати на підлі слова інших людей та тим більше Франсуа, принаймні в минулому, але цього разу емоції взяли вверх над холодним розумом.

 Болючі спогади не покидали його вже давно, і Лукіан розуміє, вони вже ніколи не покинуть його як він би цього не бажав, кожен раз коли він чує голос чи просто бачить Франсуа, біль в руці приходить з новою, руйнівною, силою.

- Зроби гучніше! - Почув Лукіан вимогливий чоловічий голос після якого звук телевізора, який висів над касою, його було тяжко не помітити, став гучніший і Лукіан з цікавості повернувся до каси, біля якої стояв скоріше всього власник голосу та уважно спостерігав за тим що на ньому відбувалося.

- Новини зі спорту, фехтувальник Франсуа Перро, об'явив, що через тиждень відбудиться поєдинок між ним та Мігелем Лопес, зараз наживо з ним наша кореспондентка Бекі Гілі, Бекі тобі слово - Після слів ведучого на екрані з'явилася та саме Бекі, а біля неї Франсуа, а далі Лукіан вирішив не дивитися та не слухати цю розмову віддаючи перевагу пошуку шпаги, але слова Франсуа, не пройшли не почутими. Він весь час чув його. Слухав та дослухався.

- Я повністю впевнений у своїй перемозі, як і завжди - Промовив Франсуа впевнено та задоволено, а в голові Лукіана, при словах брата, були тільки думки про те що не довго Франсуа буде таким самовпевненим та задоволеним думками про свою перемогу, скоро Лукіан знищить його і його репутацію повністю, та забере те що належить йому. Франсуа зробив велику помилку, зробивши їх ворогами, і скоро він відчує нестерпний біль цієї помилки на собі.

- Привіт - Почув вже знайомий голос, на жаль, після багаторазових зустрічей він впізнає його з першого разу серед мільйонів голосів. Лукіан повернувся та вгадав, це був Паскаль, той самий журналіст, з яким він зустрівся у день своєї перемоги та бачився з ним після того дня. На жаль.

- Ти сталкер? - Це єдине питання яке Лукіан зміг поставити, після таких цікавих зустрічей з журналістом, Паскалю який у відповідь дивився на нього здивовано та трохи ображено, але не пройшло і хвилини як він став хихикати.

- Звісно ні, що за дурне питання? Невже такої поганої думки про мене? - Запитав Паскаль коли припинив хихотіти, і Лукіану здалося що цей сміх прийшов йому до душі, але довіряти журналісту він поки не стане, з людьми цієї професії, на думку Лукіана, потрібно бути обачнішими.

- Тоді, чому ти тут? Ти журналіст, а цей магазин не такий популярний, що можна зустріти відомих фехтувальників і поставити їм тисячі питань без їхньої згоди - І це була правда, цей магазин підходив більше для початківців та тих ж самих початківців, але з меншим грошовим доходом, і зустріти відомого спортсмена майже не можливо.

- Тут працює мій друг, не переймайся наша зустріч цілком випадкова і я не слідкую за кожним твоїм кроком - Відповів Паскаль, не мов би не помічаючи гострих слів Лукіана, а на останніх словах підморгнув йому з чарівною посмішкою. На думках про чарівність посмішки, Лукіана трохи смикнуло, але Паскаль цього не помітив.

- І де цей друг? -  Не хотів вгамовуватися Лукіан, йому весь час здавалося що цього друга не існувало а Паскаль його просто переслідує. Страх перед тим що можливо журналіста направив Франсуа охоплювало його тіло з неймовірною швидкістю, і зі страхом приходила недовіра до Паскаля.

- Він відійшов, - Махнув Паскаль собі за спину, в не зрозумілому напрямку, рукою - Але, я не проти нашої зустрічі.

- Я не буду відповідати на твої запитання, якими б вони не були - Грубо відповів Лукіан. У відповідь на свої слова він отримує сміх з той самою чарівною посмішкою. Клята посмішка. Вона не давала йому спокою. "Це може стати проблемою"

- Не треба мене так боятися - просміявшись промовив Паскаль - Я все одно не готував питань, не переймайся що до цього, я тут не як жахливий та страшний журналіст, а як просто людина.

Після цих слів між ними з'явилася приємна та спокійна тиша, у якій Лукіан уважно перебирав та випробовував шпаги, а Паскаль слідкував за його рухами, його погляди не приносили такого дискомфорту як в інших і здається Лукіан міг з цим змиритися.

- Я пішов вчитися на журналіста на прохання моєї, вже, покійної матері - Не очікувано заговорив з сумом у голосі Паскаль - Я ніколи не хотів бути журналістом, але вже як три роки ним працюю, і не зрозуміло чому,  не збираюся залишати цю роботу -  Лукіан не розумів чому Паскаль почав про це говорити, але йому відчувалося що цей момент чесності був важливий для обох. "Історія за історію, правда за правду"

- Я обрав фехтування коли мені було десять - "Так само як і Франсуа" Залишилося у думках Лукіана, але він вирішив не зациклюватися на ньому і продовжив - Я тоді перший раз побачив поєдинок Річарда Дюпре, або ще відомого як "Імператор у світі фехтування", покійний Імператор - Лукіан згадував як він та Франсуа просили батьків записати їх на секцію з фехтування, він тоді радів що займатиметься разом з братом цим спортом, тоді вони пообіцяли одне одному що прийдуть на вершину разом та стануть новими Імператорами, але один із них зрозумів що ним може стати тільки один, і  ця обіцянка була знищена Франсуа остаточно. Повернувши погляд на Паскаля, він немовби дає знати що хоче почути продовження, Паскаль це зрозумів та продовжив свою історію, свою правду.