Виклик

   Свічки на мить згасли та знов яскраво сполохнули. Пролунав могутній органний акорд, і в центрі пентаграми з’явилася масивна темна постать, загорнута у чорні шкірясті крила. Кручені баранячі роги вперлися в підвісну стелю, продірявивши її. Посланець Темряви обвів важким поглядом маленьку кімнату із дешевими меблями, ламінатною підлогою та вініловими шпалерами на стінах. Презирливо хмикнув та подививсь на чаклуна, що його викликав. Чи… не чаклуна?

  Найнеяскравівшого виду хлопчина злякано втиснувся у крісло, немов щитом прикриваючись товстелезною книгою на латині. 

  — Що, майстре, не міг більшу пентаграму намалювати? — Докірливо прогудів демон, намагаючись розгорнути затеклі крила. — Кажи, навіщо кликав?

   Хлопчина трішки оживився. Вихватив із книги папірець та заторохтів:

  — Слухай-но: по-перше, хочу баксів, лимона три, мені багато не потрібно. По-друге, джипік якийсь, не найгірший, можна «Тойоту». Потім, квартирку в центрі, на три… ні, чотири кімнати. Краще у новобудові, щоб з охороною та підземним паркінгом…

   — Щось не густо, — глузливо хмикнув демон. — Це все?

 — Ні, не все! — Парубок перегорнув папірець і, ніяковіючи, прочитав: — Дружину хочу. Красиву та багату. І щоб мене кохала.

    Посланець Темряви пирхнув так, що ледь не загасив свічки.

 — Гей, юначе, а ти, випадково, адресою не помилився? Любов та кохання — не наш профіль. Це нагору, до янголів.  Давай олівця, адресок черкну…

 — Та дідько із ним, з коханням! — Хлопець зім’яв папірця та відкинув подалі. — Гроші та інше — зможеш?          

   Демон оцінив його поглядом.

    — За це не хвилюйся, зможу. Тільки питаннячко є: а розраховуватись ти як плануєш?

    Хлопчина швидко зазирнув до книги.

   — Як-як… Традиційно, душею. Ти мені — блага земні згідно списку, а я тобі — свою безсмертну душу. Після смерті, звичайно ж. А що, — раптово злякався він. — Невже тарифи змінилися?

 — Ми ж не ЖКГ, — буркотнув демон, зручніше влаштовуючись у тісному колі. – Тариф, звичайно, пекельний, проте постійний. А от курс самих душ помітно впав.

 — Тобто? Хіба може душа знецінитися?

  — Може, хлопче. Ще й як може! Сподіваюся, тобі відомо, що кожна Душа є частиною Єдиного Святого Духа?

   — Щось таке колись читав…

  — А стару байку про сім капелюхів з однієї овчини чув? Бачу, чув. Ото й з душами так… Те, що ВІН колись вдихнув у Адама з Євою, ви примудрилися розщепити майже на вісім мільярдів частин. Вісім! Мільярдів! Як тобі інфляція?

   Хлопець лише рота роззявив.

   Демон між тим продовжував:

  — Мало того, що душенята ваші дрібними стали, так при торзі ще й надурити намагаєтесь. Відвертий брак підсовуєте… Тому вибачай, людино, спершу переконаємось у твоїй платоспроможності.

    Він витяг з кишені чорний дисковий телефон й набрав номер з трьох однакових цифр.

   — Дівчино! Це… А, впізнала? Так, знов на виклику. Так-так. Слухай, люба, пробий-но мені по базі… Гей, хлопче, тебе як звати? — Прикривши слухавку  долонею, спитав демон.

    — Вітько… Тобто, Віктор Васильович Паляниця.

    — Дата народження?

    — 9 серпня 1999 року.

   — Зрозуміло. Люба, пробий-но код ВВП09-08-19-99 із поправкою на геолокацию. Так… Так. Що?! — Очі демона ледь на лоба не вилізли. Він повернувся і уважно подивився на хлопця. — Та ні, начебто живий. Помацати не можу, вибач, але точно ворушиться та розмовляє.  Ні-ні, на зомбі не схожий. Та й не можуть зомбі нас викликати… — Знов прикривши трубку долонею, він сказав: — Чуєш, хитруне, тут мені кажуть, що ти давно вже помер. Що, чужу душу підсунути вирішив?

   — Помер? — Хлопчина вискочив з крісла. — Як помер? Коли?

  — В дитинстві ще, — відповів Посланник Темряви. — Катався на велосипеді та потрапив у дворі під автівку. «Москвич-2138», кавового кольору, таксі. Державний номер нерозбірливий.

  — А, згадав! Дійсно, було таке! — Заспокоївся хлопець. — Потім добу в комі провалявся, лікарі з того світу витягли. Ось, дивися, й рубці залишилися, — він продемонстрував застарілі шрами.

  —  В комі, кажеш? — Задумливо прогудів демон. —  Дівонько, — промовив  він у слухавку, — А пробий-но його данні в кредитному відділі! Що, є? Ого! Навіть так? Дякую, рідненька, з мене гріхоладка.

   Він сховав телефон та знов уважно подивився на хлопця.

    — Що, що там кажуть? — Розхвилювався той.

    Демон трішки помовчав, потім відповів:

    — Ніякої угоди не буде. Душу твою закладено – перезакладено. Вона давно вже тобі не належить.

    — Це як?!

  — А ось так! В Книзі Долі записано, що ти загинув у дитинстві. Тобто, подальше твоє існування не передбачене. А душа, замість переродження або вознесіння, повернулася до тебе. Ти  позичив її у ще ненародженого. Хто знає, ким би він став? Може, володарем Світу, що завершить всі війни. А може — видатним вченим, що знайде ліки від самої Смерті… Та що тепер гадати…  Його немає. Лікарі ваші, зробивши добру справу для одного, порушили Великий Задум Всесвіту… Наприклад, ти в універі вчився?