Розділ 10

Катя.

Я поїхала перевдягатися додому, ми домовоилися з ним через годину десь, або навіть через дві зустрітися біля входу одного кафе. Коли  я вже виїхала на таксі до нашого місця зустрічі, то почала дуже сильно хвилюватися. Якось мене так накрило, що я сама була в шоці від цього відчуття. Я оділася гарно, вділа сукню темно-синього кольору, туфлі та зробила собі зачіску й макіяж. Не знаю, що це буде за формат зустрічі, можливо це просто зустріч друзів. Я в принципі й не хотіла, щоб це було побачення, але хотілося гарно виглядати.

Можливо показати Максу, кого він втратив, я навіть не можу пояснити цю свою позицію. Коли я приїхала на місце, то побачила Макса біля входу.  Я дуже пунктуальна, але він мабуть приїхав ще раніше. Я побачила у нього в руках букет піонів. Хотілося, якщо чесно, розвернути таксі назад та набрехати , що мені стало погано. Але ні, не хочу здаватися. Я вийшла з машини та пішла до нього назустріч, він посміхався. 

- Привіт.

- Привіт.

Я зупинилася біля нього та теж почала посміхатися.

- Гарно виглядаєш.

- Дякую, ти теж.

Я оглянула його, він був одітий в костюм. Ну ми дійсно виглядали як пара, яка прийшла на побачення, не менше. 

 - То ходімо ?

- Так, пішли.

Він був дуже ввічливий зі мною, відчинив мені двері, потім підсунув стільчик. Я вибрала столик біля вікна, любила завжди сидіти біля вікна, мені подобалося спостерігати за тим, як люди кудись поспішають, метушаться. А я сиджу така і п'ю каву неспішно. Взагалі я любила стежити за тим, як тече життя, але й сама любила брати в ній участь. Не могла навіть день удома просидіти, мені здавалося, що тоді я зійду з розуму. Коли ми сидимо вдома на самоті , нам на думку приходять усілякі погані думки й це не правильно. Навіть коли ви працюєте вдома, треба виходити щодня надвір, навіть самому. Пройтися на самоті або покататися на велосипеді. Це ж так круто виходити у суспільство і розуміти, що ти живеш.

- Як доїхала?

– Нормально, на таксі.

- Я зрозумів. Радий, що ми нарешті зустрілися.

Він налив мені соку.

- Я теж.

Але я не до кінця була впевнена  у своїх словах, якщо чесно.

- Ти хотів щось обговорити?

- Так, якщо можна і ти цього бажаєш.

- Ну давай, я не проти. Ти ж так цього бажав. 

 - Мені здається, що між нами залишилися недомовленості, тобі так не здається?

- Може бути, але ми вже інші люди. Тому не думаю, що ми щось змінимо, Максе.

 - Знаєш, коли я побачив тебе, то взагалі був в шоці. Мені здається, що це не просто так.

- Це так, я теж  не чекала такого, що побачу тебе там, я взагалі думала, що ти не в  місті.

- Ну бачиш, у житті всяке буває.

- Світ величезний, наше місто велике, і я зустріла тебе? Та яка була ймовірність того, що так станеться?

Я не вірила в це.

- Ну от , я тобі про це і кажу, що це була точно доля. А ти мені не віриш. Все робиться належним чином, я не пошкодував, що ми зустрілися, а ти?

- Та що мені шкодувати? Якщо нічого такого не трапилося, що хвилюватись?

Я дивилася на нього і чекала, коли він уже зламається і скаже те, що так хоче мені сказати.

- Слухай, Кать, мені шкода, що я так тоді вчинив. Тому що я не міг сказати тобі правди, пробач мені. Я тоді був малий і тупий, не розумів ще, що треба розповідати як є. І я дуже винен перед тобою, не знаю як ти мені пробачиш.

- Це було давно, забий. Все нормально, все рівно вже нічого не змінити.  Просто я не розумію, чому ми вирішили зараз це обговорювати.

- Тому що ти мені дуже подобаєшся, Катю. Я не хотів вдома при малому розмовляти на такі теми.

- Його батьки забрали до себе?

- Так. А твої як , до речі?

І тут я затихла та ледве не розридалася. Досі ця тема була меня болючою.

- Щось не так?

Макс одразу зрозумів , що щось не так. По поєму виразу обличчя було мабуть видно?

 - Вони попали в аварію та не вижили. 

- О боже... Катю, мені так шкода. Я не знав, вибач...

Я розуміла це, але чомусь злилася на нього. 

- Так, там дуже була дивна ситуація, я досі вважаю , що винна. 

- Чому?? 

- Та потім розповім , зараз не час . А то я буду ридати.

- Я зрозумів, як бажаєш. Я не буду давити на тебе.

Він взяв мене за руку та почав гладити її. Мені була приємна його підтримка, але тим не менш, хотілося чомусь втекти.

- Ти можеш поки що нічого і не відповідати, якщо хочеш .. Я розумію, як це втрачати близьких людей. Але я не можу приховувати свої емоції вже тоді в перший день, коли я тебе побачив , я зрозумів, що закохався знову. І нічого не можу з собою зробити , розумієш? 

- Дійсно так?

- Так. Катю, ти можеш подумати,  я не поспішаю. Не знаю, що зробити з собою, але думаю про тебе постійно.

- Я поки що не можу тобі відповісти взаємністю, Максе. Мені важко.

-  Я розумію.

- То мабуть не вийде працювати в тебе?Якщо я тебе відволікаю, то не думаю, що це буде добре. 

- Та ні, ти що??? Робота до стосунків немає ніякого відношення .

- Добре. 

Ми замовкли, нам принесли різні закуски й основні страви. 

- Слухай, я хотіла запитати, ви з Алексом вдвох проживаєте? 

- Так, помимо моїх робітників, котрих я дуже поважаю та ціню. Вони як члени моєї родини. А якщо ти за маму Алекса, то так. Вона зайнята своїм життя та на малого їй начхати. 

- Я зрозуміла, шкода, що вона так з ним. Потім зрозуміє,коли він вже виросте та буде запізно.

- Ой, так . Твої слова та їй би у голову. Але поки вона нічого не розуміє, хоча доросла людина, але ні. Це не про неї, хоча я радий, що у мене є малий. 

- Класний він, такий талановитий, дійсно. 

- Ти йому дуже сподобалася як людина та викладач, я бачив це. 

- Так, він мені теж. 

Макс дивився на мене так мило та посміхався. 

- Ти така гарна та хороша , я дурень.