8 (1)

Роксана

Ранок суботи почався не з кави, а з дзвінка подрузі і прохання знайти віконця в її танцювальній студії для занять. Я сподівалась, що Метельському вистачить совісті оплатити все, що я скажу. Він ж пропонував придбати сукню.

Моя подруга Валя, яка, власне, студією і володіла, проханню дуже здивувалась.

– Ти не танцювала сто років, – сказала вона. – З чого б то раптом ти вирішила повернутися до практики?

– Насправді, не сто, хто, якщо не я, вирушить на щорічні «танці з викладачами»? – пожартувала я. – Ось і цього року теж планую виступити.

– Ага. І для цього тобі знадобилась студія, хоча раніше ти не просила про неї жодного разу і навіть не говорила, що відвідуєш те позорисько, тобто, прошу пробачення, той видатний танцювальний захід, який не має з танцями майже нічого спільного.

– Ти ображаєш танцювальну майстерність нашого тернопільського ЗВО, – розреготалась я. – Може, ми майстри танцю!

– Ой, Роксі!

– Ну гаразд, гаразд, – здалась я. – Просто ми зазвичай виступали з вальсом, а його і в аудиторії або в широкому холі практикувати можна.

– Я б так не сказала.

– Ми не надто старалися.

– А цього року ти вирішила все-таки постаратися? – уїдливо уточнила Валентина. – Слухай, колися давай, я вагітна другою дитиною, мені життєво необхідні плітки.

– Тобі життєво необхідно спілкуватися з кимось окрім твого неадекватного чоловіка, – буркнула я. –Тоді плітки тебе не цікавитимуть.

– Нормальний в мене чоловік. Ну? Роксі!

– Цього разу ми танцюємо румбу, і в мене трохи нестандартний студент, – здолавши своє бажання відмахнутись від подруги, – пробуркотіла я. – Щонайменше мені б хотілось дещо його провчити, бо цей суб’єкт, як би це м’якше…

– Козел? Дістає?

– Мільйонер, який вважає, що все можна отримати за гроші і псує мені всі нерви, – спересердя сказала я правду і одразу ж про це пожалкувала.

Звісно, тепер про те, щоб відмахнутись від Валі і обійтися короткою розповіддю, навіть не йшлося. Вона витягнула з мене усі без винятку факти про Кирила, розпитала, що я про нього знаю, потім провела швидкий пошук соцмережами і присвиснула.

– Слухай, та він гарнюній! І вік нормальний, трошки за тридцять, якраз у вас гарна різниця, в кілька років. Скажи мені, ця фотка в інтернеті, яку я знайшла, йому лестить, чи він справді такий дужий і високий? А він багатий? А…

– Вгамуйся, господи, – зітхнула я. – Так, він високий, так, він багатий, так, він доволі дужий і навіть носив мене на руках, бодай би його, але він мене дратує. Понад усе на світі я хочу його провчити.

– Чим? Румбою?

– Ти ж знаєш, що її складно вчити.

– Знаю, – погодилась Валя, і я вже бачила, як вона хижо всміхається. – А ще я ду-у-уже добре знаю, що румба – це сексуально, привабливо, палко і… І взагалі! Я віддам тобі ту студію навіть безкоштовно, але ти повинна завоювати серце нашого палкого мільйонера і одружити його на собі. Годі лишатися самотньою, Роксано. А такі чоловіки з неба не падають. Навряд чи ти ще одного такого… З вогником перестрінеш.

– Я не хочу перестрівати жодних вогників. Мені взагалі не потрібні стосунки, – запротестувала я. – Тим паче, з цим пихатим козлом.

– Привабливим пихатим козлом.

– Валю!

– Я в курсі, як мене звати. Пообіцяй, що тренуватимешся з ним у сукні, а не в розтягнутій футболці. І покажеш йому, яка ти буваєш пристрасна!

О, Метельський уже випробував на собі деякі грані мого поганого характеру. Я сподівалась, що після занять румбою він аж гикатиме, бідолашка.

– Гаразд, домовилися, – зітхнула я. – Якщо тобі так хочеться, можеш навіть подивитися на наше тренування. Приходь. Тільки не приводь з собою цілу групу глядачок.

– Такими чоловіками не діляться, ніяких глядачок не буде! – пожартувала подруга. – Скину тобі за кілька хвилин розклад, коли можу дати вікно. Домовилися?

– Так. Дякую.

Я попрощалась з Валею і витягнулась на дивані. Блеккі влаштувався поруч, вклав голову мені на плече і тихенько заскавулів.

– Що, ти теж вважаєш, що я влипла? Ніяк не можу здихатися клятого Метельського.

– Ву-у-у.

– Ага. Мені це теж не подобається. О, Валя так швидко написала? Та йомайо! Та за шо!

Написала не Валя, а декан: я мала забігти до університету, забрати документи і терміново притягнути їх на підпис Метельському.