7 (2)

Власне, в ідеалі Стеценко і тут мав послати мене куди подалі, але бажання отримати побільше грошей на розвиток університету переважило.

– Звісно, – посумнівавшись трошки, видав він, – я думаю, з цим питанням проблеми не буде. Якщо ви вважаєте, що це достатньо цікава для вас розвага…

– Ну, з такою гарною жінкою!

Дмитро Валентинович скупо всміхнувся.

– Звісно. Не бачу перешкод. Я передам деканові, що хотів би бачити серед учасників з викладацького боку Роксану Мирославівну, він з нею переговорить.

– А якщо вона відмовиться?

– Що ж ви такого наробили, Кириле, що Роксана Мирославівна відмовляється з вами танцювати? – пожартував Стеценко.

– Не зміг захистити лабораторну роботу. Сказала, що я, мовляв, академічно недоброчесний і не знаю, як вмикати середовище розробки.

Дмитро Валентинович зареготав.

– Ця жінка, пане Метельський, одружить вас на собі, а ви ще вважатимете, що довго її вмовляли, і вона ще й пручалась.

Я хотів сказати, що заміж вона за мене точно не хоче, а тоді задумався. Що, як це справді такий підступний план?

– У мене нема планів одружуватися, – відказав я зрештою, – ні з ким. Це поки що не входить в мої життєві пріоритети.

Я був готовий заприсягтися, що в цих повних згоди кивках від ректора приховувалось щось особливе і дещо хиже. Він зиркнув на мене, як на дурника, який поки що не тямить, про що він говорить, ще й всміхнувся так…

Недобре.

– Звісно, – відказав ректор зрештою, – як вам буде завгодно, пане Метельський. Я тут не для того, щоб сперечатися з вами.

Я сердито зиркнув на нього з-під лоба. Здається, Стеценко знав про мене щось таке, що я сам не відав про себе. Але якщо він вважає, що я по вуха закоханий в Роксану, то, звісно, дуже сильно помиляється. Вона приваблива жінка, але мені не зірве дах просто від того, що якась краля скаже мені «ні», а я того не чекав. Моє тендітне чоловіче его не так просто зачепити.

Я повторив це про себе кілька разів, однак після ректорського кабінету мимоволі рушив на «рідну» кафедру шукати Роксану.

Можна було б подивитися електронний розклад, але мені навіть подобалось блукати університетом та зазирати в аудиторії. Завідувач так смішно сполошився, варто було йому побачити, ніби я збирався негайно забрати у нього річне фінансування.

Роксана знайшлась в аудиторії з четвертим курсом. Вона схилилась до якогось парубка і щось однією рукою набирала у нього на клавіатурі.

Він взагалі не дивився на екран. Здається, все, що цікавило хлопця – це Роксанині груди, і він щоразу підсувався все ближче і ближче.

Ще хвилинка – і носом в них пхнеться.

– Ось тут вам ще потрібно додати два блоки, – продовжувала пояснювати Роксана. – Пулінговий шар допоможе зменшити розмірність, зображення не буде настільки непідйомним. Це прибере зайві шуми. Для ваших вхідних даних доволі доречно. І ви побачите загальні структурні зміни, які відобразить ваша нейронна мережа.

– Ага, – кивнув хлопчина, мов заворожений. – А гляньте, будь ласка, ще другий розділ, бо я не впевнений, що правильно там все описав…

– Так, звісно, – вона крутнула коліщатко мишки. – Так-с…

– Гхм, – кахикнув я, приваблюючи до себе увагу жінки. – Роксано Мирославівно, треба поговорити, і то бажано вже.

Вона відвела погляд від монітору і зміряла мене сердитим поглядом.

– Секундочку. Зараз я закінчу з іншим студентом, і поспілкуємось.

– Я поспішаю. Це важливо. А цей студентик може наступного разу прийти.

– Д-добре, – юнак зсунувся вбік, і я подумав, що він же таки прийде наступного разу, коли мене тут не буде, і витріщатиметься на Роксану знову.

– А хоча, думаю, мені теж цікаво, – вирішив я. – Теж послухаю, – і сів між студентом та Роксаною, щоб тепер вона нависала наді мною. – Ви розказуйте, розказуйте, пані Горенко. Дуже цікаво послухати.

І подивитися. Правда, не на екран… Цікаво, якщо ми оберемо якийсь латинський танець, вона вдягне отаку відкриту сукню з висюльками, як у професійних танцівниць? Сподіваюсь, так. Подивився б я на неї в тій сукні…