3 (4)

На заняття я, звісно, прийшов вчасно, перед цим проігнорувавши дві пари у інших викладачів. Може, вони й непогано читають, і інформація там якась страшенно важлива… для майбутніх спеціалістів, але я тут не для того.

У мене бізнес. Потрібен папірець для статусу і для заспокоєння вельмишановних партнерів, та й все на цьому. Якщо вдасться краєм вуха почути щось важливе – нехай так і буде, знання не завадять, проте спеціально заради лекцій втрачати вільний час я не збирався.

А ось до Роксани я прийшов заздалегідь, ще на самому початку перерви, і зайняв місце біля викладацького столу, аби помилуватися жінкою.

Вона вбігла до аудиторії за хвилину до початку заняття, кинула на стіл сумку, поправила волосся. Джинси та куртка змінились на легкий кремовий тренч та коричневу класичну сукню. Неглибокий виріз не мав би виглядати звабливо, але мені довелось докласти зусиль, аби не надто витріщатися. Вузька талія, круті стегна…

Ця жінка – суцільна зваба, я ледь проковтнув слину, відганяючи геть бажання торкнутися її, роздивлятися далі, дозволити собі ще більше.

Не варто, поки на нас витріщаються інші студенти.

Роксана важко дихала, на роботу вона явно бігла. Жінка потягнулась до сумки, дістала звідти пляшечку з водою, але останньої миті передумала.

Заграла мелодія дзвінка. Роксана натягнула усмішку на обличчя, повернулась до нас і взялась пояснювати нову тему.

Інші студенти щось навіть записували. Я спочатку просто насолоджувався звуком її голосу, але потім згадав, що посперечався ж: стану відмінником, продемонструю їй, на що здатний. Гмикнувши, я попросив у студента збоку чистий листок, дістав ручку і взявся робити нотатки.

Вона викладала, варто визнати, гарно. Тримала контакт з аудиторією, дозволяла собі жартувати, усміхалась, але не відходила від теми.

А ще вміла гарно підколоти, якщо знадобиться, і періодично смикала студентів, змушуючи їх брати участь в лекції, а не просто сидіти, дивлячись на викладача.

– Завтра на практичному занятті ми з вами опрацьовуватимемо практичний бік матеріалів, які розглянули сьогодні, – анонсувала Роксана. – Займатимемось побудовою спеціалізованих архітектур нейронної мережі. Зараз можете йти на перерву, через п’ятнадцять хвилин продовжимо, – жінка витримала коротку паузу. – Кириле, підійдіть до мене, будь ласка.

Це вже цікаво. Я поняття не мав, для чого Роксана вирішила поспілкуватися особисто, але абсолютно точно був заінтригований.

Дочекавшись, доки більшість студентів вискочать до коридору, я підійшов до неї впритул. Було приємно розуміти, що поруч зі мною Роксана така тендітна.

Її не назвеш низькою чи дрібною, але я зі своїм зростом за метр дев’яносто майже над будь-якою жінкою матиму перевагу.

Цікаво, а як воно буде…

– То куди я можу перерахувати кошти?

Я закліпав, переводячи погляд на її обличчя.

– Здається, я пропустив, які кошти?

– За собаку. Я зберегла всі чеки, тож готова повернути гроші. Зручніше буде перерахувати на карту або на рахунок, але, якщо необхідно, я могла б віддати і готівкою. Отже?

Дідько. Невчасно я на неї задивився.

– Нащо повертати гроші? – похмуро уточнив я.

– Тому що я була тоді у скрутній ситуації, ви допомогли, і я за це дуже вдячна, але це мій собака, і відповідальність за нього несу я.

– Не треба нічого віддавати. Для мене це копійки.

– Чудово, прийміть цю копійку, скажіть мені рахунок, або наступного разу я принесу конверт з грошима, – всміхнулась Роксана.

– Лисичко, – я нависнув над нею і чекав, що жінка відступить до столу, позадкує.

Де там! Вона навіть з місця не зрушила, а в очах спалахнув вже знайомий мені вогонь, буквально запалюючи мене зсередини.

Ну що за жінка!

– Лисичко, я не приймаю ці кошти. Я допоміг тобі винятково з особистої симпатії. Не думай, що ти мені щось винна. Чи ти відкидаєш мою симпатію, га?

– Так, – вона геть бровою не повела, от зараза. – Звісно, відкидаю. У нас винятково ділові стосунки, нічого іншого між викладачем і студентом бути не може.

– Та я старший за тебе, який я тобі студент…

– Не пам’ятаю, щоб вік мав якесь значення. Просто деякі справляються з освітою трішки швидше, – підморгнула вона. – Отже, куди мені?

– Нікуди! – гаркнув я. – Не треба мені повертати ті кляті гроші.

– Я принесу готівкою на практичну роботу, – підсумувала Роксана. – Сідайте, будь ласка, пане Метельський, бо скоро буде дзвінок на заняття.

Ви ж тільки подивіться на неї, яка нестерпна жінка!

І зачепила мене куди сильніше, ніж здавалось спочатку.