2 (3)

Ось так завжди. Щойно варто подумати, що якийсь представник роду чоловічого – ким би він не був! – не такий вже й паскудний, як він одразу бовкає щось таке, від чого його хочеться вдарити якомога сильніше і забути про його існування.

Я ледь стрималась, щоб не скривитися бридливо, і зміряла його важким поглядом. Кирило сяяв усмішкою.

– Дякую, – твердо сказала я. – За допомогу. Ми з Блеккі дуже сильно це цінуємо. А тепер, якщо на те твоя ласка, покинь мою квартиру.

– Ну-у-у, це якось мало, – хитро примружився він. – Я б волів отримати щось більше. Гм, поцілунок? Побачення?

Я бридливо скривилась. Дуже вчасно. У мене там пес, якому потрібна допомога, купа проблем, а він стоїть тут, всміхається.

– Зрозумів, на такий рівень взаємності поки що не розраховую, – зітхнув Метельський, очевидно, прочитавши по моєму обличчю, що я не в надто великому захваті від його визначної пропозиції. – Гаразд-гаразд. Тоді-і-і! – він примружився. – Лабораторна робота? Зарахована на максимум? Цього буде більш ніж достатньо, і я можу приїжджати та носити Блеккі на руках далі за ще кілька лаб чи практичних. По-моєму, класна угода.

Бодай би тобі!

Власне кажучи, я б навіть погодилась, аби він забрався скоріше з мого будинку. Тим паче, справді допоміг, ще й грошей позичив. Але Метельський виглядав настільки нахабним, що всередині мене ніби щось вибухало.

А дзуськи! Не дістанеться тобі, паразите, нічого просто так. Ще виграєш одруження зі мною, то маєш перед цим хлебнути горя.

Або принаймні відчути на собі всю важкість мого паскудного характеру.

– Котику, – ласкаво промовила я, – можу зарахувати всі лабораторні тобі, на плюсик. Згодиться? На половину балів.

– Але вони загалом важать сорок вісім.

– Ага.

– І без половини буде двадцять чотири. А це означає, що я автоматично програю парі, бо мені не вистачить чимало балів до «відмінно», – похмуро закінчив Метельський. – Ти намагаєшся мене надурити!

– Я дуже рада, що магістрантам спеціальності «Комп’ютерна інженерія» доступний такий рівень вищої математики, щоб порахувати, як набрати дев’яносто балів за семестр, – я грайливо смикнула Кирила за ґудзик. – І ще хотіла б зазначити, що, погоджучись вийти заміж за відмінника з моєї дисципліни, я справедливо припускала, що цей прекрасний принц на чорному позашляховику – благородний та прекрасний, з великою щирою душею.

– Це правда!

– Та? Не думала, що принци з великими душами настільки дріб’язкові, щоб просити плату за допомогу, яку буквально нав’язали прекрасній леді. Але, коли вже на те пішло, я занадто багато чекаю від сучасних чоловіків, – сумовито зітхнула я. – Доведеться замість казки погоджуватись на жалюгідну реальність… Отже, чого ти хочеш? Пристрасної сцени десь на комоді? Тільки, будь ласка, швидше, бо зараз Блеккі прокинеться після наркозу, і я маю зайнятися ним.

Кирило злегка зашарівся. Мої слова його зачепили.

– Коли ми дійдемо до комодів і не тільки, – хитро мружачись, заявив він, – мені знадобиться набагато більше часу, аніж скільки там до пробудження Блеккі.

– Слова, слова… я вже повірила в благородство. Мій час чимало коштує, Кириле, так що визначайся зі своїм призом швидше. Сподіваюсь, біологічно подібна нейронна мережа, розташована ось тут, – я постукала нігтем по його лобі, – здатна приймати рішення достатньо швидко.

Очі Кирила потемніли.

– А що, як я прийму пропозицію?

– А я що, пропоную, щоб ти відмовився?

Саме так.

– Ти береш мене на слабо, – усміхнувся він.

– Анітрохи. Я лише намагаюсь зрозуміти, наскільки банально і побутово все скінчиться. Тож?

Кирило відступив на крок.

– Я не користуюсь жінками в біді.

Дуже добре. Він бодай не безнадійний.

– В такому випадку, можу запропонувати сімдесят п’ять балів в заліковку. Четвірочку за Блеккі, і ми більше ніколи не побачимось. Ну, аж до сесії? Згода?

Я простягнула йому руку.

Кирило розплився в широченній усмішці.

– Мені подобаються жінки з характером, – заявив він. – Я зіграю за правилами, і вже до зими ти будеш моєю.

Він вклонився, ніби вистрибнув з минулого сторіччя, поцілував мені зап’ясток, а тоді вийшов, лишивши наодинці. Я ж невпевнено всміхнулась сама собі. Здається, це буде нелегкий семестр… Але зараз я перемогла.