2 (1)

Роксана

Автівка пригальмувала прямо біля ветеринарної клініки. Я першою вискочила з машини, дивом не втрапивши в чергову калюжу. Переслідують вони мене сьогодні, чи що?! Що ж, зчепивши зуби, я пройшла по вузькій смужці асфальту, мало не звалившись в траву, і нарешті опинилась на білих сходах ветеринарки.

Дорогою ми з Кирилом не розмовляли. До клініки було не так вже й далеко, якщо машиною. Зараз він вийшов зі мною.

– Що з твоїм псом? – нарешті спитав чоловік, підіймаючись слідом за мною. Я відчувала, як його погляд палить мені поперек, але проігнорувала. Блеккі потрібен комфорт, і йому однозначно сподобаються широкі сидіння позашляховика Кирила. Значно більше за таксі.

Про те, щоб везти собаку тролейбусом, навіть не йшлося. Я взагалі дуже погано уявляла собі, як доставити додому шістдесятикілограмового пса.

Сподіваюсь, ліфт працює.

– Проблеми зі шлунком, – відказала я. – Вчора з’їв щось не те, і пішло-поїхало.

– Він в тебе не дресирований? Пса ж треба годувати правильно.

Я крутнулась на підборах і схрестила руки на грудях.

– Блеккі чудовий пес, – тон був такий, що навіть такий бовдур, як Метельський, мав би здогадатися, що краще йому мене не дражнити, – і ми дотримуємось усіх правил. Але це собака. Під час вигулу може статися різне. В нього проблеми зі шлунком з дитинства. І з суглобами були, але це ми виправили.

– Як же так вийшло, що у такої правильної господині він десь нахапався хвороб?

Зараз я його точно стукну.

– Я не перша хазяйка Блеккі. Спочатку його задля розваги купив чоловік, схожий на тебе.

– Багатий та красивий?

– Нахабний і плювати хотів на правила. Перегодовував пса, а потім вирішив, що йому взагалі не потрібні ці проблеми.

– І ти вирішила врятувати собаку? Волонтерка?

– Ні, – відрізала я. – Це був мій колишній. І коли він вирішив, що з нього досить, а пса потрібно здати до притулку, я забрала Блеккі до себе і послала колишнього до біса. Ще питання будуть?

– Сподіваюсь, колишній вижив? – хитро поцікавився Метельський. – А то, коли така фурія в гніві, може всяке трапитися.

– Вижив, – процідила я. – Гівно не тоне.

Я розвернулась до нього спиною і продовжила свій шлях сходами. Метельський поспішив слідом, нагнав мене біля дверей і обережно торкнувся ліктя.

– Слухай, пробач. Дурню сказав. Я б не зробив так з собакою ніколи, і він заслуговував того, щоб йому добряче вмазати. Твій колишній. Сподіваюсь, ти це зробила.

Я не стала коментувати деталі свого розставання дворічної давнини. Якщо чесно, перестрівши того чоловіка на вулиці, я б воліла його навіть не впізнати. Нехай моя паскудна пам’ять на обличчя бодай десь зіграє мені на користь!

Але про це Метельському теж знати зовсім не обов’язково. Я взагалі не планувала повідомляти йому жодної особистої подробиці, не вистачало мені потім ще з цим проблем. Кирило не виглядав надійною людиною, анітрохи.

Зараз найважливіше – доставити Блеккі додому, а потім я щось вигадаю, спробую відшити нахабного залицяльника.

Ветеринар вже чекав на мене. На щастя, на особисту розмову з ним Кирило не попхався. Я вислухала рекомендації, отримала список ліків і втомлено зітхнула.

Це буде… Дорого.

– Роксано, я знаю, що ліки недешеві, – Віталій Дмитрович, лікар, що вів Блеккі ще з того часу, як я тільки-но взяла його до себе, співчутливо глянув на мене, – але дуже важливо зараз виконати призначення повністю. Якщо не вистачатиме коштів, я можу запропонувати звернутися до кількох волонтерських організацій, що співпрацюють з нашою клінікою.

– Дякую. Постараюсь впоратися без цього.

З викладацькою зарплатнею викрутитися складно, але я ще підпрацьовувала на фрілансі, тож має вистачити. Я сподіваюсь.

– Блеккі зараз краще не ворушитися, спокійно відіспатись. Завтра стане краще. Я б залишив його в стаціонарі, та ви ж пам’ятаєте…

– Мій хлопчик не може спокійно спати без своєї мами, – всміхнулась я. – Так, звісно. Все гаразд. Мені теж буде спокійніше, якщо він буде вдома.

Віталій Дмитрович кивнув і взявся пояснювати, як саме вводити ліки і що потрібно робити. Я слухняно все записувала і намагалась запам’ятати, тож, коли вийшла з його кабінету, голова просто гула. Зате принаймні я не накою ніяких дурниць і зможу допомогти своєму собаці.

Бідолашний…

Більшість ліків була доступна в клініці, тож мені зібрали необхідне. Медпрацівники поспішали, Блеккі треба перевезти якнайшвидше, доки він не пожвавішав після наркозу. Я піднесла картку, аби розрахуватися за послуги ветеринара, і мало не застогнала, коли почула писк терміналу.

– Недостатньо коштів, – зітхнула дівчина, що стояла на рецепції. – Можливо, у вас знайдеться інша карта?

Ага. Можливо. Десь в іншому житті. А що робити в цьому, я поки що не уявляла. Де там можна взяти кредит за десять хвилин?