1 (3)

– Згода, – гмикнула я, перш ніж встигла подумати головою та прикусити язик.

На що я, в дідька, погоджуюсь? Яке заміжжя? Але, звісно, він точно не кликатиме мене до РАЦСу насправді.

Це лише спроба спровокувати, а я не з тих дівчат, що пасують перед складнощами. Надто вже сильно хотілось провчити Кирила, поставити його на місце, показати, що він не мав права ані торкатись мене, ані так поводитись при людях.

І наодинці теж не мав! Власне, він – останній чоловік, з яким я взагалі хотіла б лишатись на самоті.

Зазвичай жіночі переживання стосовно того, що доведеться бути з якимось малознайомим хлопцем сам на сам, мене не зачіпали. Я щодня в таких умовах, в університеті повно чоловіків, і не з усіма з них можна побачитись бодай вперше в присутності іншої жінки.

Я змусила себе стати впевненою, нічого не боятися і кидати виклик. Зазвичай такого набору з головою вистачало, аби ніхто навіть не намагався підлізти. Хто ж міг подумати, що у Кирила Метельського ця конкуренція на заводських налаштуваннях виставлена. Як це так, він – і схилить голову перед жінкою, ні, не можна такого собі дозволяти.

– Але ми повинні обговорити додаткові умови нашого парі, – я вирішила, що нападатиму далі, і нехай він відступає та забирає свої слова назад.

– З задоволенням, – Метельський зробив крок до мене, – можемо навіть підписати контракт, Лисичко.

– Якого біса я стала лисичкою? – похмуро поцікавилась я.

– Роксана-Роксі-фоксі…

– Мирославівна. Роксана Мирославівна, – я додала в голос натиску, дивлячись Метельському прямо в очі, аби не думав, що я справді перед ним пасуватиму. – І ніяк інакше.

– Ти любиш командувати, Лисичко Мирославівна?

– Обожнюю, – кивнула я. – Особливо двієчниками на повторному курсі. Так що, майбутній чоловіче, спочатку треба здати іспит, а потім уже розкидатися Лисичками.

– Це умова?

– Перша. Друга: це має бути чесна здача дисципліни. Без додаткових бонусів. Здати і захистити всі лабораторні, всі практичні, колоквіуми. Я прийматиму роботи тільки в термін, без будь-яких «може пізніше».

– У них, – Метельський кивнув на студентів, – теж так вийде?

– Якщо вони пропустять терміни і отримають максимуми за лабораторні, то це тільки тому, що я однаково поріжу їх на колоквіумі і маю балансувати бали, – я схрестила руки на грудях, – бо в двійках усього потоку я не зацікавлена.

– А в моїй – так?

– Звісно. Мільйонери навряд чи збіднішають, якщо оплачуватимуть в університетах повторні курси вивчення дисципліни.

– Я ж пропонував гроші, – підморгнув Метельський.

– Так, – погодилась я, – пропонував, але вони потрібні не мені і не в якості хабаря, а університету у вигляді офіційної виплати.

– М-м-м, як все суворо. Обожнюю жінок з характером. Може, я все життя мріяв зустріти саме таку, як ти, Лисичко Мирославівно?

– Роксано. І, можливо, мріяв? Аби хтось нарешті поставив тебе на місце і нагадав, що не все на світі вирішується за гроші.

Насправді, все вирішується – ну, майже, – і зазвичай питання в першу чергу в кількості, але я точно не скажу цього Метельському вголос.

– Далі, – продовжила я, – ніякого зовнішнього тиску. Спроб змусити мене прийняти роботи через ректора, завкафа, маму, тата і пресвятого міністерства освіти.

– Воно не святе.

– Вперше згодна з тобою в чомусь, але, у всякому разі, я хочу, щоб це було чесно. Інакше не рахується. Якщо питання вирішують фінансово, то все надто… Огидно.

Власне кажучи, я сподівалась, що Метельський зараз зведе це все на жарт, і  ніякої суперечки не буде. Не збирається ж він справді одружуватися зі мною або навіть заводити стосунки! Але Кирило не поспішав втікати і навіть відмахуватись від мене та переводити все на смішки.

– Що ж, в такому випадку, я хочу додаткові бонуси, – заявив він натомість. – Якщо я здаватиму все вчасно, мені потрібні бонуси за вчасно виконані дедлайни. Побачення за кожну лабораторну, здану на відмінно.

А бодай би тебе!

– У мене з’явиться додаткова мотивація декого завалити. Згода, – фиркнула я.

– І-і-і… За колоквіум на «відмінно» хочу поцілунки. Або дещо більше…