1 (2)

Надію, що це дурнуватий розіграш, я відкинула одразу ж. Кирило Метельський рішуче пройшов до вільної парти і впав на стілець. Закинув ногу на ногу і дивився на мене з викликом, ніби сподівався, що я зараз же заведу з ним діалог.

Дорослий чоловік, а таке… Паскудне!

Я продовжила перекличку, намагаючись втримати спокійний вираз обличчя. У мене бували різні студенти. За чотири роки викладацького досвіду траплялось всяке, особливо коли я була ще геть юною і не знала, як давати відсіч нахабам.

Але зараз мені двадцять вісім років, я – доктор філософії в галузі комп’ютерної інженерії, і я, чорт забирай, можу провести лекцію, ігноруючи те, що якийсь козел, що мацав мене, доки переносив через калюжу, зараз виразно роздягає поглядом.

– А пощастило нам з викладачкою, еге ж? – пошепки поцікавився Метельський у хлопця, що сидів за сусідньою партою.

– Зате викладачці не пощастило зі студентами, – обірвала його я. – І з тим, що вона має дуже гарний слух. Сподіваюсь, схеми ви будете роздивлятися так само уважно, як і мене зараз.

По аудиторії пронеслись смішки. Кирило, здається, не образився і взагалі не сприйняв це за відсіч. Йому досі все подобалось.

Я ж навіть не могла визначитись, що про це все думаю. З одного боку, послати б його під три чорти і виставити з аудиторії! З іншого, я людина азартна, амбітна, люблю, коли мені кидають виклик. Хтось заради цього з парашутом стрибає чи бандж-як-там-його-джампінгом займається…

А в мене все дуже просто. Я кидаю виклики чоловікам на робочому місці та перемагаю. Завжди. Ще зі шкільних років повелося.

Мабуть, саме тому я досі одна.

Закінчивши перекличку, я перейшла до справи.

– Для тих, хто бачить мене вперше, представлюсь. Роксана Мирославівна Горенко. Більшість з вас уже навчалися у мене в минулому семестрі, тож, панове магістранти, з правилами ви знайомі. Семестр складається з двох модулів по дев’ять тижнів. Всього у вас буде вісім лабораторних робіт, по чотири в кожному модулі, перші дві людини з групи можуть отримати бали без захисту… Також у вас є чотири практичних та два колоквіуми. Всього можете набрати сто балів. Питання?

– А що буде, як це все не здати? – Метельський дивився прямо на мене.

– Повторний курс.

– Уся програма з вами… наодинці?

Прозвучало так, ніби я щойно на побачення його запросила, а він зараз сидить, роздумує, погоджуватись, чи ні. Так би і врізала, чесне слово!

– Не хвилюйтесь, навряд чи на повторному курсі ви будете в гордій самотності, – відповіла я, начисто ігноруючи прохання завідувача поводитися акуратно та ввічливо з нашим «особливим студентом». – Але, якщо у вас буде таке бажання, я вмовлю професора, що читав цю дисципліну раніше, позайматися з вами окремо.

– Краще не треба, – зашепотіли з задньої парти. – Горенко-старший просто звір, Роксані Мирославівні легше здати!

Чудово, я прямо-таки мріяла, аби про мої родинні зв’язки пану Метельському розказали вже з порогу. Так, я працюю там же, де і мій батько. Викладацька династія в четвертому поколінні. І що з того?

– Якщо питань більше нема, приступаємо, – скомандувала я. – Хто мені нагадає, що таке багатошаровий перцептрон?

Бажаючих було чимало, але Кирило, звісно, не входив в їх число. Я розслабилась, зосередилась на лекції і майже не звертала уваги на присутність нахаби, аж доки не почалась перерва. Більшість студентів втекли з аудиторії, аби вхопити останні промені сонця, я ж лишилась сидіти. Дарма, як виявилось, бо вже за хвилину наді мною нависнув Метельський.

– Я так розумію, питання у вас з’явились, – підводячи на нього погляд, похмуро уточнила я.

– Скільки коштує закрити дисципліну? – нахабно спитав Кирило.

Який же… Козел! Хабарі я не брала, принципово, ніколи, могла допомогти добровільно, якщо у студента проблеми з предметом. Але цьому – точно не буду.

– Грошей? Ніскільки. Просто здати все за програмою, – довелось постаратися, аби голос звучав байдуже.

– Все має свою ціну, – він широко всміхнувся. – Ти знаєш, хто я?

Ще б пак. Мене вже спробували попередити!

– Знаю, – кивнула я. – Дорослий чоловік, що не може виконати завдання, тому хоче їх обійти. Не вийде. Я хабарів не беру. 

Кирило гмикнув.

– Така молода, а така вперта… Посперечаємось?

– На що? – випалила я швидше, аніж встигла прикусити язик. А треба було мовчати! Не вестися на його виклики!

– Якщо я здам твою дисципліну на відмінно, ти вийдеш за мене заміж.

___

Любі читачі, вітаю вас в запальній історії Кирила та Роксани! Сподіваюсь, вам сподобається, бо між цими двома іскрить з перших же рядків. Історія планується емоційна, весела та запальна. 

Поділіться, як вам Метельський і як головна героїня, буду дуже рада коментарям!)