11

Кіра

– Чуєш, Валь, а може ну його, той семінар.

Подруга зупиняється і дивиться на мене з під лоба.

– Захворіла? – намагається торкнутись долонею мого чола, але я відхиляю її руку. – За чотири роки я вже зрозуміла, що ти мертва прийдеш до універу, і це вперше коли ти свідомо хочеш прогуляти пару, тому я маю впевнитись, що ти ще жива. Коли я просила тебе пропустити Історію до якої не підготувалась, ти мені відмовила, а зараз збираєшся пропустити пару на якій взагалі нічого не треба робити. Хіба що сидіти та насолоджуватись молодим викладачем. Ти як хочеш, а я збираюсь піти на пару та отримати естетичне задоволення. 

– По-перше, не вистачало ще пропускати історію з її шкільною програмою. По-друге, може ти і будеш сидіти та насолоджуватись, а от мене скоріше за все спалять на вогні, після того що вчора сталося.

– Ахаха, та нічого вчора не сталося. Я ж пояснила Єгору Віталійовичу, що ми бібліотеку шукали і просто двері сплутали. Ахаха, – Валька знову сміється і я вже жалкую, що взагалі завела цю тему.

Навіть попри те, що нам довелось поїхати з клубу раніше, вона сказала що цей вечір не міг бути кращим. Всю дорогу вони з деканом сміялись, згадуючи вікно та бібліотеку, поки не знайшли ще купу спільних тем для розмови. 

Поки Роман Олександрович мовчки крутив кермо своєї автівки, я так само мовчки дивилась у вікно і боялась, що в якусь мить декан так захопиться розмовою з подругою, що перелізе з переднього сидіння назад і вмоститься мені на руки, аби ще голосніше сміятись в унісон з Валькою.

Так, вночі їй було весело, а от я боюсь що мені весело буде саме зараз, коли мене будуть прив'язувати до стовпа та обкладати хмизом.

Адже як не крути, не склалось у нас з цим новим викладачем з першого разу. І з другого. І з, чорт забирай, третього ми теж не порозумілись. То може і не варто випробовувати долю. 

До закінчення семестру лише кілька лекцій, потім заліки, державний іспит і свобода. І щось мені підказує, що треба прогуляти цю пару, навіть якщо це вперше за чотири роки.

– Доброго ранку, дівчата!

Нас наздоганяє декан і я вже не можу дивитись на нього як раніше. Бо навіть зараз коли він стоїть переді мною у своєму стильному темно-синьому костюмі, я бачу перед собою вчорашнього веселуна у жовтій футболці. 

– Від батьків не влетіло? – запитує у Валі, порівнявшись з нами.

– Ну що ви Єгоре Віталійовичу, ми вже дорослі, – усміхається подруга, хоча саме вона виправдовувалась ввечері перед мамою, що це за дорослі дядьки привезли нас додому.

Такі обидві дорослі, що все ще відпрошуємось погуляти, а в моєму випадку ще й треба було відпроситись переночувати у подруги. Деякі наші одногрупниці примудрились вже одружитись і дітей народити, а я все ще прошу дозволу у мами сходити в клуб. 

 – Сьогодні Ви заміняєте? – запитую з надією, поки крокуємо коридором.

– Ні, Роман Олександрович проведе з вами цю годину, як запрошений спеціаліст. Не бійтесь, оцінки не ставитиме, – мабуть, вирішив уточнити, побачивши моє скривлене обличчя.

– Тим паче, що бібліотеку ми вчора так і не знайшли, – підхоплює його жарт Валька і вони знову сміються.

Цей флешмоб сміху колись закінчиться?

Я ж не сміюсь, навіть якби і хотіла, бо нам на зустріч йде той самий “бібліотекар”, який погрожував мені перевіркою знань.

– А от і Роман Олександрович, – теж помічає свого друга декан і зупиняється біля дверей. – Проходьте, дівчата, – пропускає нас до аудиторії.

Валя проходить першою, а я встигаю кинути останній погляд на хижака, який повільно крадеться до своєї жертви. Повільні кроки, розслаблені рухи, в ньому все гарне, окрім того, що він викладач, який мене ненавидить і це взаємно.

Звісно що тепер я вже не можу нікуди втекти, а тому слухняно заходжу в середину.

Поки Валя мило теревенила з деканом, нікуди не поспішаючи, всі дальні місця вже позаймали, залишивши нам на вибір лише передні парти. Чудово! 

Через хвилин п'ять, коли всі всілись на своїх місцях, до аудиторії нарешті зайшов викладач. Якщо його взагалі можна так називати, адже він навіть оцінки не має права нам виставляти.

“Запрошений спеціаліст” – лунають в голові слова декана. Що це може означати? Чи можна не відповідати на його питання, або посперечатись, якщо треба буде? Чому ніхто не видав мені інструкцію?

Відчуваю, що аудиторією знову шириться аромат відрахування.