7

Роман

– Ну що ж Халепа, 1:1, – з посмішкою, промовляю собі під носа і зачиняю аудиторію. 

Не знаю, що саме мене зачепило в її словах. Можливо, слова про недосконалу систему освіти, в той час, як  самі студенти женуться не за знаннями, а за папірцем, який би ці знання підтверджував. Можливо через образливі слова на адресу викладача, який поклав роки життя, щоб навчати інших. Не знаю.

Я так часто стикаюсь із таким зневажливим ставленням студентів до навчання, що просто вже перестаю розуміти для чого вони взагалі навчаються. Але є такі, які вирізняються з поміж інших.

От і зараз, я не знаю чим ця білявка мене зачепила, але зачепила. Попри напускний спокій і впевненість у власних знаннях, десь поміж слів проскакує сумнів, боротьба та запал. А раз є запал, значить є і вогонь. Треба його лише розбурхати та спрямувати у потрібний напрямок. 

Так, буде непросто, але коли мене це зупиняло. 

Перш ніж знову зайти до Єгора, по дорозі відвідую юридичний відділ, щоб підписати договір на практику вже відібраних університетом студентів. Я не покладаю на них серйозних очікувань, але серед десятка ледарів завжди знайдеться той, кому ти зможеш довіряти, як самому собі. Одного разу, я вже переконався у цьому на практиці, а тому вже який рік постіль намагаюсь повторити той самий експеримент. І хоча поки що він не дуже вдалий, та я все ж сподіваюсь, що мої зусилля не будуть марними. 

Я взагалі не збирався підписуватись на таку кількість практикантів, але тепер маємо те, що маємо. Бо спочатку ти погоджуєшся на вмовляння друга взяти до себе на практику одного студента, потім п'ять… десять, і в якусь мить вже перестаєш їх рахувати, бо це стає конвеєром. Але і сам зупинитись вже не можеш, бо проживаючи весь рік серед нарад та папірців в офісі, з нетерпінням чекаєш на літо з його вайбом, практикантами та щорічним шабашем. Так, я люблю літо попри те, що після його завершення я вичавлений наче лимон.

Продивляюсь договір, зупиняючись на ключових пунктах, просто щоб впевнитись, що не з'явилось ніяких нових умов для утримання практикантів, про які мені міг не доповісти юрист. Бо для нього це лише літери на папері, а для мене головний біль. 

Умови та терміни проходження практики, призначення відповідальних осіб, забезпечення безпеки та нормальних умов проживання, доступ до необхідної інформації (добре хоч не до особистої)... Наче нічого нового, тому просто ставлю свій підпис.

Зазвичай, всі папери мені приносять на підпис в офісі, але цього разу захотілось самому заїхати, щоб привітатись з другом, а тут ще так влип з цією лекцією. Насправді ця лекція мала б втамувати мою цікавість стосовно однієї особи, але навпаки лише більше її розбурхала. 

– Вижив? – глузливо запитує друг, коли я вже вдруге за ранок, переступаю поріг його кабінету. 

– Вижив, – сідаю на той самий стілець. – Але, як мінімум одна людина вже готова навести на мене порчу.

– Ахахаха, як ти примудряєшся довести людей до таких кардинальних кроків лише за декілька хвилин?

– Роки практики, – усміхаюсь. – Покажи список практикантів цього потоку.

Друг перестає сміятись і зосереджує на мені свій погляд, сповнений здивування та недовіри.

– Ти ж не береш спеціальності 05 та 07, та й не їх черга зараз, – примружує очі, але підводиться і дістає теку з полиці. – Сам же казав, що вони зануди і тобі нема коли з ними возитись.

– Ти мене зараз відмовляєш?

– Ні в якому разі, – швидко дістає папірець і кладе його переді мною на стіл.

Пробігаю очима по прізвищах, поки не дістаюсь того, яке мене цікавить. У відповідному стовпчику навпроти прізвища – порожньо, а це означає, що підприємство для практики вона ще не знайшла. 

– І що? – запитує нетерпляче.

– Ці наче кмітливі, – брешу другові, бо я й гадки поки що не маю, що вони з себе представляють, але одна з них заслуговує на випробування. І не одне. – Придивлюсь до них на семінарі.

– Що? 

– Чи не ти годину тому просив мене провести пари у своїх студентів? 

– Я. Просто здивований, що ти погодився після того, як відмовив. Двічі. Чи не є причиною твоєї згоди дівчина з останнього ряду? – погрозливо примружує очі. – Ром, вони студенти. Недоторкані істоти. Ти ж пам'ятаєш? – кидає переді мною методичку. – А тим паче та білявка, бо вона…

Не встигаю я посміятись з того, як він назвав своїх студентів, як двері до кабінету відчиняються, після короткого стуку. 

– Можна?

В кабінет заглядає та сама білява недоторкана істота, заради якої мені доведеться перекроїти весь свій графік.