16 днів на граніті

Прийшов час згадати наших. У центрі Києва протягом 16 днів (2–17 жовтня) відбулися події якi дали початок нашiй державi 

 У 1990 році відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, на яких парламентську більшість утворили комуністи  а демократи, сформувавши Народну Раду, зрештою мали 126 мандатів. Після проведення виборів їхня громадянська активність помітно зменшилася, як завжди коли полiтик отримує мандат . 

  Натомість молодь вважала, що третина голосів демократів у Верховній Раді не є перемогою, адже для ухвалення рішень потрібна більшість голосів. Ця думка, висловлена Олесем Донієм на конференції НРУ, спричинила спротив у зали. Тому студенти вирішили активізувати власні дії.

За ініціативою Української студентської спілки (УСС) та львівського «Студентського братства» відбулася низка широкомасштабних акцій громадянської непокори. Молоді люди оголосили політичне голодування, утворивши наметове містечко в центрі столиці на тодішній площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності).

Головними вимогами Революції на граніті були:

– відмова від підписання союзного договору;
– проведення позачергових виборів парламенту на багатопартійній основі не пізніше від весни 1991 року;
– відставка голови уряду Віталія Масола, який виступав за поступові реформи;
– повернення українців строкової служби на територію України;
– проведення націоналізації майна КПУ та ЛКСМУ.

 Дата початку акції була запланована на 1 жовтня, але в цей день опозиційні сили проводили черговий всеукраїнський страйк, тому почати вдалося лише другого жовтня. 

Спочатку  акція планувалася в Маріїнському парку,але  мiсце перенесли. Народ чого так , нащо було перености місце. Але коли менти наповнили Маріїнському парку стало все всiм зрозумiло. 

 Незважаючи на змiну місця дислокації, кілька десятків студентів групами по двоє-троє вчетаки стягнулися до 10 години на площу Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) у Києві та оголосили про початок голодування, висловили вимоги. Хто прийшов прямо з потяга, хто з університету. 

 Влада вiдреагувала. Доволi швидко, у свої манерi - до студентiв пiдiйшли менти , i в ультемативнiй формi заявили "поставите намети , будемо вас розганять" . Советськая мiлiцiя , як в принципi i вся советськая власть , у всiй своїй красi. 

 В перший загiн мiтингарiв набирали хлопцi з мiцними нервами ( радянський мент , в перiод кiнця iмерiї iстота вкрай нервова . Косий погляд кинь , запросто кийком по головi отримати можеш) , якi знали як поводитися на допитах. Передбачалося що першу  хвилю мiтенгарiв розгонять. Проте приводу почесати кулаки й кийки , ментам нiхто не дав.

 А рівно о 20 годині протягом 2-3 хвилин були зведені намети. До кінця дня голодувати почало 108 студентів.Станом на 3 жовтня налічувалося 49 наметів, голодували 137 чоловік .А о 24 годині президія міськради Києва видала рішення, в якому надавався дозвіл на проведення на площі Жовтневої революції масових заходів без санкції влади. Чим фактично узаконили протест. 

 Зранку 3 жовтня до табору завітали представники Верховної Ради Укрпрофради, Міністерства вищої та середньої освіти. Два депутати (члени Народної Ради), запросивши лiдерiв мiтингу  до авто і вислухавши вимоги, попросили відкликати вимогу про перевибори. Про найшоловнiше , депутати турбувалися в першу чергу. Не дивно, що коли вони ходили по табору , на них особливо нiхто увагу не звертав. 

 У наметовому містечку були забезпечені порядок, дисципліна, давалися взнаки місяці підготовки. Усі рішення щодо життя наметового містечка, протестів приймалися колегіально Координаційною радою табору, основні питання вирішували до 12 студентів за наявності кворуму.

 Всередині було велике штабне шатро, інші ж встановлювалися навколо в ряди з однаковими проміжками. Були також намети для прес-групи (за зв'язок з пресою відповідали Сергій Бащук та Олег Кузан) та медслужби (керівники — Тарас Семущак та Олег Тягнибок). Все це було обгороджене мотузками, закріпленими на кілках, по периметру чергували охоронці (керівником охорони табору був Андріан Кліщ, який ще й відповідав за спілкування з міліцією), які вирізнялася чорними пов'язками на голові (ті, хто голодував, носили білі), для них були організовані безкоштовні обіди у будинку профспілок. Кожен учасник акції реєструвався і мав перепустку.

 Кияни безперервно несли теплі речі, окріп, зокрема за розпорядженням секретаря парткому КПІ В. Крючкова привезли розкладачки. Через гучномовці оголошувався відбій та підйом. Організовувалися пікетні групи, які рушали до стін найсильніших університетів Києва і закликали студентів страйкувати і йти на Хрещатик. Студенти заходили в аудиторії і під час лекції їм надавали можливість висловити свої вимоги, закликати підтримувати.

 О 10 годині мали розпочинатися мітинги біля наметового містечка, Хрещатик перекривався, що створювало проблеми для транспорту, зокрема тоді ще вулицею ходили тролейбуси, тож колона порожніх стояла до пізнього вечора.

 Аби нiхто там не заявляв "не голодують а в тиху жеруть"  всі голодуючі по черзі на медичному авто відправлялися до 14-ї лікарні. Медиками надавалася максимальна медична допомога голодуючим, здійснювалося промивання кишечників та щоденно брався аналіз крові на цукор, чим і унеможливлювалося споживання студентами будь-якої їжі чи калорійних напоїв, бо це було б одразу виявлено.

 Станом на 4 жовтня голодувало вже 151 особа, 131 забезпечували обслуговування. А п'ятого до голодуючих спустився сам глава компартiї України Леонiд Кравчук. Користi вiд цього "широкого жесту " ( аж самому верховному комуняцi довелося спускатися до народу) не було. Кравчук говорив багато, але без жодної конкретики. В цей же ж день погiршилося самопочуття голодуючих. У 90 % голодуючих зафіксована підвищена температура.

 6 жовтня вiдбулася спроба знести наметове мiстечко. Хода що складалася з ветеранiв , вiйськових , комсомольцiв та суворовцi йшли до площi  Жовтневої революції, планували пройти і наметовим містечком, змітаючи його при цьому, покласти квіти до пам'ятника. Судентiв ,ясна рiч , таке не влаштовувало. На захист студентів вийшло до 50 тисяч киян. Були сутички , але до масштабного кровопролиття не дiйшло.