Кривавий Мінськ

 3 жовтня 1988 року ОМОН з'явився в Мінську . А вже 30 тридцятого були задiянi по спеціальностi...

 Для початку трохи в суть справи. Перебудова вдихнула нове життя в країну. Окрім економічних проблем , бездарної антиалкогольної компанії, країна отримала розвиток мистецтва. 

 Починали з'являтися кружки , цілі секції. Люди почали цікавитися власним минулим, яке виявляється не вiд сімнадцятого року почалося. Люди почала дізнаватися про масові репресії своїх співвітчизників. В пам'ять яких , 29 жовтня 1987 року на поминальний день, випадало п'ятдесятиріччя розстрілу білоруської інтелігенції . Було вiрiшино провести акцію вшанування пам'яті. 

 Масова хода , декілька тисяч людей , у вшанування жертв сталінських репресій. Влада була не готова нi до масштабу акції, нi до самого факту "антисоветчини". Тому ніякої реакції не відбулося. 

 Зважаючи на вдалий досвід акції організатори , історико - культурне товариство  «Тутэйшыя» з білоруської "Талака" вирішило повторити акцію.  Вирішено було робити все законно - подали офіційну заявку на проведення мітингу . 

 Спочатку влада тягнула з розглядом цього питання. Заявку на проведення мітингу , було подано чотирнадцятого жовтня, до розгляду приступили лише сімнадцятого числа. Офіційну відмову було затверджено двадцять четвертого, з оприлюдненням рішення двадцять п'ятого жовтня. Ініціаторів мітингу було викликано 26 жовтня до прокуратури Мінська, де їх офіційно попередили про можливе порушення законодавства.

 Проте все-таки було вирішено провести мітинг. Ставку робили на швидкість та масовість . В лишившися днi, треба було підготувати якомога більше людей, для виходу в намічений час. При тому треба було зробити таємно, аби КДБ не дізналося про намір. Ставку робили на мосовiсть, та швидкість збору людей. Влада просто не встигла б відреагувати. 

 Але перемудрили. Зв'язок здійснювався записками та агітаційними листівками. Одного з розповсюджувачів було піймано двадцять восьмого жовтня. Влада мала вдосталь часу аби відреагувати. 

 Влада кинула великі сили з метою недопущення проведення мітингу. Для несення служби 30 жовтня було задіяно 600 міліціонерів не тільки Мінського гарнізону, а й курсанти навчальних закладів МВС СРСР, 30 міліцейських, а також 2 пожежні машини..У день акції влада зупинила рух двох останніх станцій метро, ​​і її учасники змушені були цю відстань йти пішки.

 Кульмінація подій 30 жовтня 1988 року відбулася після 14 години в районі скверу по вулиці Калиновського (біля Московського цвинтаря). Громадяни, які йшли до місця проведення Дня пам'яті предків в урочищі Куропати, були жорстко розігнані міліціонерами, які використовували газ «черемха», гумові кийки. Було затримано 72 особи.Розгін мітингу безпосередньо курирував тодішній міністр внутрішніх справ БРСР Віктор Піскарьов.

 Людей почали розганяти, бити, заарештовувати, цькувати газом із портативних балончиків. Отруїли і Позняка, який стояв на чолі колони. Але Позняк не поступився. Він направив натовп на околицю і повів до Куропатів. Однак і там шлях колоні перегородили війська. Тоді Позняк повернув усіх у поле. І в чистому полі під сніжком, що сипав з похмурого неба, пройшов молебень. Угорі розвивався біло-червоно-білий прапор, виступали промовці і серед них письменник Володимир Орлов.

Згадував очевидець Василь Биков 

 Другий масовий виступ був в 1990 році. На річницю революції 7 листопада , було заявлено офіційний мітинг з бюджетників. Йшла колона з транспарантами, тільки замість звичайних "Слава КПСС" були  гасла "Збереження зарплати". 

 В 1990 році, не зважаючи на припинення вийни в Афганістані , яка зiдала бюджет, економіка союзу падала в прірву. Стара система себе не виправдовував, кадри на верху, яка ще при Брежнєвi сиділи на своїх посадах, нову економічну модель освоювали вкрай важко. Як результат - скорочення замовлень. 

 Москва , до якої зверталися з проханням про фінансову допомогу, відмовила. Горбачов був зайнятий "відновленням порядку". В таких умовах , влада мала два виходи - або масові скорочення , зі збереженням рівня зарплатні лишившись , або скорочення зарплати без звільнень. Було вибрано друге. Що людей не влаштовувало. 

 Мітинг було розігнано, як i профспілковий комітет який його організував. В результати страйк робітників. Правда вже в грудні зарплату повернули вже на попередній рівень. От тільки профспілку не відновлювали. Що також не влаштовувало робітників. 

 Як результат - дві протестних лінії , зійшлися в одну.