Захоплення телевеж

 I так час iде . Народи Прибалтики освоюються в нових умовах. Москву це бісить. Кремль не бажає втрачати території, тому переходить до більш жорстких заходив.

 Станом на 1990 рiк Михайло Горбачов вже мав репутацію ліберала. В минулому , 1989 році , вiн вивів війська з Афганістану , фактично знищив підконтрольний Москвi блог "варшавського договору". Хоча москалів з Європі доводилося часто виганяти масовими акціями , але в принципi пройшло все мирно. 

 Горбачов здав позиції не вiд лібералізму , або гарного життя. Совок банально не мав ресурсів аби утримувати такi обширнi території Тому відходили на територію союзу. От тільки там , лібералізму не передбачалося. 

 До речi кажучи, одних з основоположних мiфiв сучасного фашизму " НАТО , перед падінням Берлинської стіни, обіцяло не підходити до кордонів Союзу". Так от , повна маячня. Горбачов про це прямо пише у своїх мемуарах: 

"Ніхто нам нічого не обіцяв" 

 До того ж американці , знаючи з ким мають справу , стенографували ( робили записи) всіх розмов. Протоколи є в інтернеті. Нi слова про обіцянку, чи там паче гарантій, не наближення до кордонів союзу. 

 Після виводу військ з Афганістану та Європи , в Горбачова звільнився колосальний людський ресурс у вигляди армії, КДБ , та частин якi "допомагали розбудовувати міністерства внутрішніх справ на місцях. "Також звільнилися колосальні фінансові ресурси. 

 Всі країни радянського блоку були по факту дотаційними. Жили з подачок Кремля. Не через те , що там не було можливостей або перспектив. СРСР навмисно гальмував розвиток своїх сателітів. Єдиним гаслом було "дати людям роботу".  Заводи працювали аби на третину , або не профільно, або ж взагалі економічно їх існування було не вигідно. 

 От так i виходило що республіки не могли себе прогодувати, i Москвi доводилося "турбуватися" про них. Скинувши баласт , Горбачов отримав колосальні фінансові ресурси. Але замість того аби пустити їх на розбудову , вирішив" навести порядок ". 

8—9 січня 1991 року на територію Литви було введено загін спецпідрозділу «Альфа» КДБ СРСР та 76-ту повітряно-десантну дивізію зі Пскова. Вже наступного дня, 10 січня, голова Верховної ради Литви Вітаутас Ландсберґіс отримав звернення від Михайла Горбачова, в якому останній вимагав відновити Литовську РСР. Горбачов відкрито заявив Ландсберґісу та всьому керівництву й народу Литви: «Нікуди ви не дінетеся, нікуди ви не підете!»

11 січня 1991 року секретарем ЦК комуністичної партії Литви Юозасом Єрмалавічюсом та іншими було створено Комітет національного порятунку Литовської РСР. Ландсберґіс, своєю чергою, не пристав на умови ультиматуму та закликав мешканців Литви відстоювати молоду державу. Цього ж дня радянські війська та спецпризначенці встановили контроль над вільнюським Будинком друку та іншими стратегічно важливими пунктами, такими як вільнюський аеропорт. У зв'язку із загарбницькими діями військ СРСР на території Литви Вільнюс направив у Москву ноту протесту.

У цей же день залізничне сполучення з Вільнюсом було заблоковано; у ніч на 12 січня Департамент охорони краю й телефонна станція опинилися під контролем радянської армії. З «Північного містечка» — місця дислокації радянських військових — на вулиці Вільнюса періодично виїжджали колони радянської бронетехніки.

На початку доби 13 січня війська СРСР здійснили штурм телевізійного центру, телевежі та ряду об'єктів у Вільнюсі. На той час жителі Литви протягом кількох днів, у кількості від кількох десятків тисяч до кількох сотень тисяч осіб, стояли навколо парламенту, побудувавши біля нього барикади. 
 Радянські війська штурм парламенту Литви так і не здійснили. В результаті захоплення осередків телевізійного та радіомовлення загинуло 14 простих литовців та один боєць «Альфи», поранено близько 800 осіб. Загиблий лейтенант «Альфи» став випадковою жертвою власних людей (дружній вогонь командира) та помер через те, що совєти не надали йому вчасно першу допомогу. Найбільше жертв серед мирних мешканців було біля телевежі. За іншими даними, які наводить влада Литви, загальна кількість поранених сягає 1000 осіб, серед них 31 — важко пораненi.

У вільнюських січневих подіях 1991 року брав участь також ОМОП литовської столиці — після захоплення телецентру його частини намагалися здійснити штурм вільнюських об'єктів, фактично паралiзували життя мiста на певний час. 

Після захоплення радянськими військами вільнюських телецентру й телевежі, телебачення Литви продовжило свою діяльність у Каунасі. Невдовзі ретрансляцію програм литовського телебачення почав проводити один з телевізійних каналів Швеції, завдяки чому про ситуацію у Литві стало відомо телеглядачам у всьому світі.

В обороні вільнюського Парламенту та, частково, інших об'єктів брали участь також українці Литви й добровольці з України, у тому числі студенти.
 

Схожа ситуація була в Талiнi, столиці Естонії. Взагалі з Естонської республіки, в совку ліпили "зразково показову" або як її  ще звали "радянський закордон" . Безпеку в таких місцях в основному забезпечувало КДБ i армія. Менти там були на пiдхватi. Вуличні патрулі , спільно з військовими, та побутові злочини. 

 Організована злочинність, а вже тим паче злочини проти іноземців, яким туди дозволялося в'їжджати, були в юрисдикції КДБ. От i пiд час штурму Таленської телевежі, мiлiцiя чисто в оточенні стояла. Штурм проводили десантники, та "Альфа" КДБ. 

 В Таленi окупантам не вдалося просунутися дали першого поверху. Телевежу вдалося відстояти. 

 Свiт був шокований вiд цих подій . Та що там, навiть Ватикан, який в другу світову був на сторонi Гітлера , засудив цi процеси. Але позбавився ілюзій, що в Москвi нарешті звилася адекватна людина, з якою можна вести перемови. 

 Такi жорсткі методи , засудили не тільки у свiтi. Парламентами Росії , України, Білорусі, Казахстану, Московською та Ленінградською міськими радами також виступили з засудження подій в Прибалтиці.