Відійдемо від високих кабінетів, та партійних інтриг. Роботу органiв , визначають не міністри , а кадри на місцях. Справа Олени Закотнової , яскравий показник "героїчно роботи " радянських правоохоронців.
Ця справа почалася в містечку Шахти . Що в Ростовськiй областi.
Одному з безліч подібних "робітничих поселень". Побудовано для робітників місцевої копальні ,на мiсці козацького хутора нічим , не вирізнялося з поміж таких же самих в областi, та й всьому союзові.
До певного моменту чогось визначного в цій , відверто кажучi - дірi, не відбувалося. Аж тут настало 22 грудня 1978 року, роздiливший життя на до та після. Того дня , до дому не повернулася десятилітня Олена Закотнова.
Наступного дня , її тіло було знайдено. Три ножових рани, зґвалтування в збоченiй формi ( з розривом прямої кишки) , але смерть настала вiд удушення. По даних експертизи , смерть настала об 18 :00.
Батьки вже об 16 :00 обивали пороги райвідділку. На свою заяву отримали стандартну відповідь " Погуля - вернеться. Приходьте через три дні". На місце дії , приїхав найкращий зі слідчих Ростова старший слідчий прокуратури Iжогин.
Професіонал вищого гатунку, фактично відразу визначив підозрюваного. Лихе око радянського правосуддя, впало на такого собі Олександра Петровича Кравченка, 1953 року народження.
Був цей кадр не без гріха. В 1970 році , вiн , бувши п'яним в дрова, зґвалтував i убив 10 літню сусідку Галину Цiпляк. З посмертною наругою над тiлом - виколов їй очі. Тут треба пояснити мотив даного вчинку - недолік освіти.
На судi вiн сам розказував, що десь колись вичитав , що нoбито на сiтківці ока жертви , як на фотознiмку , зберігається лице убитого. Так така теорія дiйсно існувала, але коли в листопадi того ж 1970 року Олександр Кравченко сказав про свої мотиви, над ним просто посміялися. Уже тоді знали, що це повна маячня.
Подальша його біографія була цілком стандартна. Відбувши 2/3 терміну ,потрапив під умовно - дострокове звільнення. По виходу з місць позбавлення волi, був направлений в рядах "спец контингенту" ( таких же умовно - достроково звільнених як i сам) в місто Шахти.
Там в нього життя почало налагоджуватися . Отримав роботу штукатура на будівництві, зустрiв жінку з дитиною. Одружився, вже чекав на власну дитину. От тільки з алкоголем не зав'язав. Випиває, але вже більш в мiру. I це той рідкісний випадок, коли алкогольна залежність врятувала життя. Хоча й не на довго.
Мiлiцiя , почала перевіряти колишнього зека, сидівшого за аналогічний злочин, як основного, вiн же єдиний підозрюваний. Але тут вийшла не сподіванка. Дружина заявила що до 16 : 00 чоловік був в знайомого Гусакова , де вони випивали. Прийшов до дому вже орієнтовно в 16 : 15 . Сусід це підтвердив.
Але тут , 23 січня 1979 року, коли в міліції, ні версій, нi підозрюваних так і не з'явилося, сталася наступна подія - знайомий Гусаков був пограбований. Міліція йдучи доріжкою з речей , дійшла до будинку Кравченко. На горищі родини знайшли решту.
Родина Кравченків немала особливого достатку. Але й не бiдувала. Звичайна, середньостатистична ( для цієї місцевості) сім'я. Необхідності красти не було. До того ж в того , хто фактично витягнув з лап міліції. До того ж , як на замовлення , лишати доріжку з доказів.
Проте здоровий глузд мiлiцiю не цікавив. В них з'явився привід для затримання. В міліції Кравченко зізнався в крадіжці. З урахуванням "гуманности" радянської міліції не дивно.
Яскраво відношення до радянської міліції , показує приклад такого собі Анатолія Григорьєва. Звичайний , п'ятдесятилітній чоловік, на підпитку став хвалитися що це вiн убив дівчинку з газет. Йому ніхто не повірив. Під чарку любив вигадувати.
Проспавшись, зрозумів що накоїв. Постала перспектива потрапляння в менторські катiвнi, аби уникнути цього, чоловік повісився. Родини Кравченко так не пощастило.
Спочатку менти взяли за дружину. Вагiтну жiнку залякали погрозами вiдправлення дитини в дитячий будинок, i змусили змінити покази. Далi взялися за свiтка, якого також зламали. Над Олександром Кравченко вiдiгралися по повнiй.