Частина третя : Падіння коршуна . Фінал.

 Як i обіцяв , друга частина , заснована на конспірології. Не люблю, не фанат якихось теорій змов. Але совок совковий, був країною, де чутки з припущеннями , більш логічнi чим офіційно задокументована версія. 

 В минулiй главi, Миколу Онисимовича Щолокова було залишено в кiнцi 1982 року. Коли його перевели, з збереженням генеральських "плюшок" на безвладну посаду, в по факту особливо нікому й не потрібний структури. 

 До того ж, після смертi Брежнєва, вiн встиг ввести i заховати по тайниках, значну кількість діамантів, золота, ювелірки. Співробітники КДБ , тайники особливо не шукали. Навiть того , що лишилося на виду, було достатньо на солідний термін. Та й просто не до нього стало. 

 Вiн мiг дослужити до пенсії, i не простої, а генеральської, i поїхати собі спокійненько з Москви. От тільки не все так благополучно складалося. Щолокових, як символ корупції, почали травити. Вчорашні високопоставлені друзi , першими кидали в них камінь. 

 Слідчі КДБ постійно допитували його, дружину, сина з дочкою. Вони хоча й притримували себе , до катувань справа не доходила, але емоційно тисли добряче. Звичними були допити у два ночі, четвертий ранку, в обідню перерву або посеред робочого дня приїхала чорна волга, i забрала на допит.  Не смертельно, i в ніяке порівняння з "стандартними методами допиту" цих монстрів не йде. Але на  нерви било сильно. Ось Світлана Щолокова й не витримала. 

 19 лютого 1983 року. Юрій Андропов , як завжди сам, без охорони , піднімався до себе у квартиру. Його маршрут пролягав мимо квартири Щолокова. Для нього це була демонстрація сили, та моральне задоволення. Показати свою перевагу, над , як вiн вважав , знищеним ворогом. 

 Але цього дня , на сходах його чекала дружина Щолокова. Діставши з сумочки один з нагородних  пiстолетів чоловіка , вона здійснила пару пострілів в генсека. Пiдiбiгша охорона , застрелила Світлану Щолокову. Її смерть, прибувши працівники КДБ , обставили як самогубство. 
 Тепер , для Миколи Онисимовича , справа стає особистою. 

 Генсека доставили до лiкарнi, де лiкарi зуміли його відкачати. Нi ну як iнакше. Все КДБ , в першу чергу займалося здоров'ям свого глави. Був такий випадок , на шістдесят років Андропову подарували сервіз, золоті прикраси, фарфорові статуетки, картин з антикваріатом нанесли. Андропов на це вiдповiв : 
"Це подарунки не мені, а моїй посаді. Хай всі i користуються" 

 Це дійсно було так. Реальний історичний випадок, який заперечувати марно. Видають його , як доказ скромностi глави чекістів. В реальностi все далеко не так. 

 Будучи з дитинства , клінічно хворою людиною, з медкарткою про яку мріє кожен сучасний російський мобiк, Юрій Андропов жив в iншiй системи цінностей. Золоті годинники, картини, антикваріат , діаманти цi атрибути успіху радянського бомонду, в його очах цінностi не мали. 

 В його розумінні "розкіш" це наявність необхідних лiків. В повному обсязі , без квестів "де їх завтра знову дістати". Для нього "мерседес" , який Щолоков собі під час олімпіади забрав, не мав жодної цінностi. А от апарат "штучна нирка" , тоді ще тестовий зразок , який йому був доставлений в цей же період, був безцінний. 

 Що планувалося пред'явити як ... "зрада батьківщини". Генеральний секретар , будучи на стражі ідеалів "світлого комуністичного майбутнього", допустив "ідеологічний i моральний розклад" піддавшись на спокуси ворожого заходу. 

 Звучить , м'яко кажучи, як маячня. Але ми ведемо мову про краї, де доярка на пару з пастухом, запросто могли готувати підрив Кремля. Проте в тi часи, формулювання i методи роботи змінилися. Після того як весь цивілізований свiт, в знак протесту проти введення військ в Афганістан, бойкотував олімпіаду ,СРСР став бойкотувати всі елементи заходу. 

 Якщо на вулиці, хтось з'явився в джинсах, чи бейсболці USA , дружинники мали повноваження крутити такого кадра i доставляти в дільницю. Після складення протоколу на "морального розложенца" ( "враг народа " зразка 1980-х) його направляли на місце роботи, де звільняли з роботи або виганяли з навчального закладу. 

 Максимум що світило з клеймом "моральний розложенец" , це посада бригадира на будівництві. I в цей час , глава чекістів, генеральний секретар, людина яка має подавати приклад всьому союзу, "вкуша прелисти заграничной жизни". 

 Даний факт, було установлено так званою групою "Ядро". Дев'ятеро оперативників з слідчими , якi звiтували особисто міністру внутрішніх справ. Навiть після вiдставки, Щолоков не втратив над ними контроль. По деяким данним, саме це "Ядро" займалося облаштуванням тайників зі схронами сімейства Щолокових. 

 Маючи такі козирі на руках, Микола Щолоков вирішив притихнути. Залягти на дно, приспати пильність опонента. До того ж помсту, їдять охолодженою. А чекати було чого. 

 Відповідь Андропова, на демонстрацію сили 12 листопада 1982 року була жорсткою. Менше чим за рiк було звільнено 37 секретарів обласних комітетів партії, 17 міністрів. Але й партія мовчати не збиралася. В серпні 1983 року, Юрія Андропова, по одній з версій , було отруєно співробітниками партійного контролю. Проте й тут західною технікою, i імпортними лiками, генсека відкачали. 

 Тут то на сцену вийшов Щолохов. Про нього вже почали дещо забувати, i повністю списали з рахунків. Вiн пред'явив Черненкові, тодi другому секретарю , людинo яка фактично управляла партією, свій компромат. 

 "Партійний контроль" почав первинку даних. Але відбулося утічка інформації. У відкриту воювати Черненко не схотів, тому вiдiзвав своїх людей , наказавши знищити документи, залишивши Щолокова на розправу. 

 6 листопада Миколу Щолокова було позбавлено звання "генерал армії" . 10 листопада - позбавлено звання "Герой соціалістичної праці". 12 листопада - проведений обшук , де забрали всю колекцію зброї, в тому числі нагородну за  другу світову. Що взагалі то не мали права робити, без розпорядження партії. Тож дня, йому зателефонували з секретаріату Черненка , i попросили здати нагороди за другу світову.