Антирадянська революція

 Ленінград кінець 1940 - 50 років. В ходi перевірки даних про розкрадання продовольства i фінансові махінації, московські чекісти , у своїй хворій фантазії, розкрили підготовку цілої "Антирадянської революції" 

 Взагалі Ленінградська мiлiцiя була на олiвці в Москвi. Ще в 1946 році були проведені масштабні звільнення правоохоронців. Шуму ніхто не хотів, тому обійшлися без кримінальних справ. 

 Ця інформація спливла під час нової перевірки. Звинувачення були однi - масові фальсифікації документів. Ленінград був в руїнах, але в таких,  якими Сталін хотів пишатися, показуючи іноземцям жертовність радянського народу.   

 Для простих людей, це вилилося в пільги, посилений пайок, навіть відшкодування за втрату житла. Дуже скоро жителів Ленінграду стало шість мільйонів, при до початку блокади  три мільйони. 

 Афера з виплатами i додатковими пайками проходила через паспортний стіл, який у веденні міліції. Дільничі міліціонери підтверджували факт прожиття на даннiй площi людини. Доходило до маразму - в одній зруйнованій  кімнатi , могло жити по вiсiм чоловік. Це навіть для радянської тісноти занадто. Виплачувалася компенсація, яка ділилася між уповноваженими міліціонерами. 

 Коли про це дізналися в Москві, було велено розібратися по тихому. В країнi було не спокійно, i хабарі декількох чиновників були не найбільшою проблемою. Тому обмежилися звільненнями. 

 Почали перевірку зі стандартного - криміногенна ситуація в місті. По зведеннях i рапортах все наче б то було чисто. Начальник міліції Солов'їв Іван Володимирович , особисто звітує комісії. 

 Вiн не заперечує що так грабежі, розбiйнi напади, крадіжки різних масштабів. Але ж товариші, часи якi. Вiйна минула. Розруха, багато бандитів, недобитків.  Зброї на полях битв скільки валяється. Це "ехо вiйни" i сьогодні бува, викопують. Так що товариші, різного наброду багато, але ж ми їх i ловимо.        

 Починаючи кар'єру в 1927 році, у відділі  партійної пропаганди, вiн мав "прокачанi" ораторські навики. Професійно, десятиліттями , вiшав локшину на вуха. I йому майже вдалося переконати московських чекістів, от тільки проколовся вiн.  

 На честь перемоги, в  травні 1946 року,  була оголошена  масштабна амністія. Тисячі кримінальників вишли на свободу. На це й звалював сплеск криміналу. Що правда була там одна деталь.

 За умовами амністії , особи які під неї потрапили, потрапляли в категорію "cсильні". На практиці це переробка документів. Нові видавалися спеціальною серією номерів. Необхідність вiдмiчатися що місяця. I, найголовніше - обмеження місця проживання. 

 Таким людям заборонялося селитися в великих містах, i в сто кілометровiй зонi вiд них. Звідти i пішла фраза "сто перший кілометр" місце проживання не благонадійного контингенту. 

 По не офіційний, відомчий інструкції, аби не псували образ радянських міст, приписано було посилити нагляд за вокзалами. В приїзших перевіряли документи. Якщо знаходили людину з певним номером паспорта, її розвертали назад.  Також посилений паспортний контроль на вулицях. Облави на гуртожитки, бараки, місця проживання пролетаріату. 

  Незважаючи на всі мiри, кримінальний елемент просочувався в міста. Навiть в столиці ситуація була доволі напружена. Але в 1947 році в одному Ленінграді відбулося в тричі більше бандитських нападів, чим на територіях якi були в окупації. 

 Таке положення справ, перекривалося високим відсотків розкриттів. До того ж революція хоча i минула, але відношення до міліції , як до чогось другосортного, лишилося. На верху, ніхто в ментiвськi діла не вникав.  

 Чекісти вирішили провести облаву на злачнi місця Ленінграду. В ходi облави було затримано багато людей з липовими "паспортами" i , що для них було ще гірше , з німецькою зброєю. 

 Те що почалося далі, яскраво ілюструє радянський серіал "Вічний поклик". На початку війни, місцевим" лицарем революції" , Олійниковим був затриманий син царського полковника Зубова. Чекіст його коле, по заветам радянського кіно , виключно словами. Зубов відповідає що втік вiд німців, а Олійников йому "пістолет в тебе іноземний - отже диверсант". 

 При тому ,що вiн йшов з окупованих територій, мiг підібрати на полi боя. Також Зубов промишляв  грабежами на окупованiй радянським союзом території Польщі. Вiн мiг його купити. В решті решт, в Зубова був "парабелум". Це зброя ще початку століття. Він цілком мiг бути прихований десь в тайнику.

 Тому то для кримінальників не було нічого гірше , чим потрапити до МДБ. В основному таке лихо могло трапитися, якщо патрулі на вулицях посилювалися чекістами. В них просто тригер був " Іноземний ствол - диверсант". 

 Бандити запиратися не стали. Відразу відповіли - все це добро купили в міліції. Чекісти, почули інше -"Документи i зброю ми отримали вiд мiлiцiонерiв". Вони беруть начальника міліції , i починають колоти. 
Cолов'їв заспівав соловейком. Видав все - як бандитам стволи трофейні зі складів продав; як документи їм робив ; як вiдкати з кожної справи отримував. Чекісти такi дивляться , i кажуть - "Без п'яти хвилин ворог народу Солов'їв , що це ви написали?  Ви нам давайте учасників антирадянської змови". Вибити необхідні покази, там була справа техніки. 

 Чекісти склали три в одному. "Російську комуністичну партію" ; постачання міліцією документів, зброї, бандитам; i те , що Ленінград був містом трьох революцій. Ось вони i вигадали четверту. "Антирадянську", яку героїчно розкрили. 

  Ця справа лягла на стіл главi МДБ Абакумову, колишньому главi "СМЕРШ".