Стерв'ятники Ленінграду

  Сьогоднішня історія  про блокадний Ленінград. Про мало відомі "подвиги" радянського керівництва, завдяки яким голодною смертю загинуло сотні тисяч людей. I без "Викиднiв первороту" тут не обiйшолося.

 Почалася ця історія після війни. В 1948 році на посаду міністра фінансів радянського союзу став такий собі Зверев. Країна величезна, тож приймав вiн справи аж до 1949 року. Побачивши не відповідностi в документах Ленінграду, вiн повідомляє по інстанціях. 

  Взагалі так робити в чиновників не прийнято. Там "рука руку миє" ; "сьогодні ти мене прикрив - завтра я тебе" i тому подібне. Але тут історичний момент - ленінградськi партійці , виступили з ініціативою створення "Російської комуністичної партії" в противагу "Всесоюзнiй". 

 Сталін роздумував. З однієї сторони "розділяй i владарюй". Створення нової сили, розпорошило б i ослабило партію. Але з іншого  - створювати новий центр сили, наділяти людей додатковою владою "Вождь всіх народiв" не хотів. Бачачи що на верху в роздумах, i особливого ентузіазму ідея "Російської комуністичної партії "не викликала , справi дали хід. 

  Чекісти стали копати , i наштовхнулися на доволі цікавий документ. З 8 по  10 вересня німецькою авіацію проводилися бомбардування так званих Бадаївських складів. Основних продовольчих складав Ленінграда. 

 Саме на дії німецької авіації  радянська пропаганда списувала голод в Ленінграді. Мовляв, німці всі продукти розбомбили. Забуваючи правда що самi перед блокадою вивозили продукти, аби в випадку здачі міста , не дісталося ворогу. 

 На момент нальотів фашистської авіації на складах з 146 тисяч тон муки i 35 тисяч тон цукру, залишалося 20 тисяч тон муки i приблизно 5 тисяч тон цукру. По офіційній версії більшість продуктів згоріло. 

 Але в документах завалявся рапорт начальника складів. Вiн доповідав , що  постраждало 3 тисячі тон муки i 2,5 тисячі тон цукру. При, тому що 1 тисяча тон муки , i 900 тон цукру , спеціалістами з харчової промисловостi було визнано придатними для використання. 

 На той момент безпосередню мирним населенням , разом з військами в серединi міста ( комендатура, внутрішні війська, частини охорони, які харчувалися по цивільним нормах) , урядовими закладами, оцінюється приблизно в три мільйони осіб.

 По тодiшнім нормам забезпечення, по самiй мінімальній шкалі,  цієї кількості мало вистачити на два - три місяці. Ситуація з продовольством мала бути критичною, але не на стільки катастрофічною. При тому,  що в серединi листопада вже пішли сильні морози , i по мілині почалося автосполучення з містом - так звана "Дорога життя". 

 Постало закономірне питання - якщо харчiв було більш - менш вдосталь , то чого людей годували шматком хліба на день, з муки в перемішкою з тирсою. А доходило i до такого. Правда питання чекісти ставили по іншому - "Куди ділися тони народного добра?". 

 Відповідь виявилася проста - на ринок. В радянському союзi Ленінград  був не просто зразково-показовим містом. Це була "Культурна столиця". В мiстi заохочувалися різного роду творчі починання, в тому числі ювелірка. До того ж залишалося багато старовинних речей в людей. 

 Кожен робітник , старався з зарплатні прикупити щось на "чорний день". Перевагу надавали не державним закладам, продукцію яких в ломбардах приймали як лом металів, а піднакопити , i взяти щось реально цінне. 

 Пересторога була не даремною. 25 червня 1941 року було заборонено видачу вкладів з ощад книжок. Всі вклади, на безоплатній основi, перешли в фонд оборони.

 "Дорога життя" ніяк не виправила становище в мiстi. Щодня в Ленінград направлялося зерно . 800 тон  в день. З них , після обробки, виходило 510 тон муки. 130 тон йшло на комендатури, гарнiзони, внутрішні війська. Але на цивільні потреби доходило тільки 310 тон. Щодня , тридцять тон муки , десь по дорозі пропадало.   Притому, що партійні органи були на забезпеченні першими. Ось так i виходило що до людей доходило 250 ато й 125 грамів хліба. 

 Реалізацію "знищеного ворожою авіацією" , "загубленого при транспортуванні" продовольства було покладено на начальника міліції  Глушко Євгенія Семеновича. 

 Його стараннями чорний ринок розцвів. Кільце з діамантом, дореволюційної роботи, продавали за кільце Краковської ковбаси. Старовинні картини - банка тушкованки. Вироби по менше - сережки, перстнi, ланцюжки йшли по буханці хліба. 
 

 Наслідок "злагодженої роботи всіх інстанцій"