Схема Зайцева

 Одеса - мама. Лютий 1920 року. Одеса захоплена більшовиками. Формуються нові органи влади. В мiстi , кишащому бандитами, створюється кримінальний розшук, який очолює Іван Зайцев. Геніальна, у своїй нахабностi, людина. 

  Про цю людину, до того як вiн очолив боротьбу зі злочинністю, відомо мало. Був вiн членом партії есерів. Есери після жовтневого перевороту, однi з ворогів більшовиків. Вони прямо заявили "Більшовицький переворот - злочин проти революції". Про діяльність Зайцева в рядах есерів нічого не відомо. Але ще за його життя, нi для кого не було секретом, що вiн банально купив собі хлібне місце.

 Вклавши кошти в кар'єру, вiн став їх відбивати. Почав свою "боротьбу з бандитизмом" з того, що при обшуках відбирав цінностi в одеситів , i клав собі в кишеню. Нахабно так витягнув годинник золотий - собі в кишеню поклав, приглянулося кільце в господині - наган в лице, зняв з пальця, собі в кишеню кинув. 

 Здавалося б не  життя, мед просто. Приходь, бери ніхто тобі нічого не зробить. От тільки так лише здавалося. Чутки про "обшуки" Зайцева дійшли до ЧК. 

Тут треба пояснити один момент - мiлiцiя в радянському союзi в цілому повагою не користувалася, а після так званої "громадянської вiйни"  вчасності. Довгий час однострій їм не вводили, пов'язкою "мiлiцiя" обходилися. Пайок їм виділявся в останню чергу. Озброювали їх взагалі по "залишковому принципу" - те що не хотіли брати армія або ЧК, йшло ментам в кобуру. 

 Таке відношення до міліції було пов'язано з тим, що кримінальники вважалися  "Соціально близький елемент". Вони жертви царської тиранії, які не за власним бажанням вийшли на велику дорогу. Вважалося що при комунізмi , коли "все общее, все твое", злочинність відімре сама собою. Тому міліція була тимчасовим явищем. Вимушеною мірою, до поки комунізм не побудують. 

 До того ж тут був другий момент. Радянська влада, крізь пальці дивилася на "Експропріації". Вважалося що все нажите "буржуями" - це вкрадене в народу. Так що нічого страшного, як заберуть вкрадене в них же. Ти тільки взнос партійний плати.  

 Але Іван Зайцев був занадто жадібний. Вiн все собі в кишенi пер. I одного дня, до нього в Кримінальний розшук завiтали чекісти. Вигребли все "нажитое непосильным трудом", вони зробили попередження начальнику карного розшуку - експропріації, це наша тема. Ще раз сунетеся, до стінки поставимо. 

 ЧК контора була грізна, зв'язуватися з ними не хотілося. Але ж i куш був великий. Тут треба розуміти наступний момент - перши роки, радянська влада в людських очах вважалася тимчасовою. Панівною була думка - от зараз, наші в еміграції домовляться з заграницею, вони пришлють війська i порозганяють їх усіх. З 1922 року по 1924 рiк радянський союз в Європi навіть за країну не визнавали. 

 Багато хто з торговців,  ювелірів, підприємців розсудили що не потрібно нікуди їхати. Нащо? Не сьогодні, так завтра їх всіх порозганяють. Потім назад приїдь, облаштовуйся по новому. 

  Ходив Іван Зайцев по своєму карному розшуку, i думав як би підійти до справи. Задиратися з чекістами собі дорожче. Вони реально пристрелити можуть. Але ж i прибутки захмарні. 

 Ходить - ходить, i тут бачить затриманих в камерi. I такий думає" А чого вони в мене просто так сидять? Шконку без толку займають. Харчі казенний жеруть. Хай попрацюють на "благо родини", в моєму лиці". Бандити погодилися. А чого нi? Діло їм звичне. 

 От i стали вони в день на нарах паритися, а по ночах на діло ходити. Навар навпіл. Алібі для обох сторін сто відсоткове. Менти - ми з експропріаціями зав'язали. Бандити - ми взагалі на нарах були. 

 Карний розшук був не єдиною структурою, яка мала боротися зі злочинністю. Була" спеціальна група міліції по  боротьбі з бандитизмом" - щось по типу сучасного полiцейського спецназу. Районні відділки міліції, які йому не підпорядковувалися. Та й чекісти бувало кримінальників ганяли.   

 Але "пролетарськi слiдчi" не те що не розслідували справи проти "буржуїв", вони часто реєструвати їх відмовлялися.  Повні класової ненависті, вони вважали що буржуям так i треба. 

 Жилося їм так, досить таки добре, до 1922 року. Все починалося як за звичай. Підмітили багатого буржуя - ювеліра. Пограбували в ночі, в день відсипалися в камерi. Все за звичним сценарієм. Жертва навіть в міліцію не пішла. 

 Про те не знали бандити одного моменту. Жертва була "негласним оцінювачем" в ЧК. Борючись з контрреволюцією, чекісти багато добра конфісковували. I не все йшло в фонд революції. Багато що осідало в їх кишенях. Ось такi "негласні оцінювачі" дивилися де річ цінна, рідкісна, а де так, мотлох позолочений. 

 Чекістам не сподобалося, м'яко кажучи, що хтось заліз до них в кишеню. Швидко повідомили скупників краденого, що якщо хтось заявиться з такими то речами, аби повідомили в ЧК. I язик вам ліпше тримати за зубами. 

 I ось, до одного зі скупників пiдрулює "клієнт". Вiн бачить речi з списку, але погоджується їх взяти. Обговорили суму, призначили зустріч на завтра. В бандитів це не викликало жодних підозр. Скупник не під подушкою гроші трима.  

 Прийшли на наступну ніч. Але замість грошей за товар, отримали свинець вiд чекістiв. Поклали всіх, без жодного слова. Здавалося Зайцеву нічого не загрожує. Чекісти все самi зачистили. Але нi. На його біду , в союзi почали застосовувати дактилоскопію - Ідентифікацію по відбитках пальців.