26. Весільний танець

Він так сказав ці слова, так дивився на мене, що я відчула, як моє серце падає кудись у п’яти, а по всьому тілу пробігли мурашки. 

 — Так, — тільки й змогла кивнути, відводячи погляд, щоб він не прочитав по очах всі мої емоції.  

— Щоб все було правдоподібно, батько сказав, що малий переночує у нього, а зранку я заїду і маю відвезти його назад до притулку, — Нестор зітхнув. — Але щойно я його відвезу, поїдемо оформляти опіку. Сподіваюсь, якщо я гарно всім заплачу, то все провернуть дуже швидко і ми всиновимо його. А до того зможемо брати до себе просто типу "в гості", як батько цього разу. 

 — Так, авжеж, — я усміхнулась. — Думаю, ми з ним подружимось, і все буде добре. 

— Дякую тобі. Мені все ще не віриться, що ти так легко вписалась в цю мою авантюру… Але без тебе нічого б не вийшло… Ходімо, у нас шлюбна ніч, як-не-як…

Ми попрощались з усіма і поїхали до Нестора додому прямо на лімузині. Я ще не була тут, тож було цікаво роздивлятись його квартиру. І все ж відчувала хвилювання. Він казав про шлюбну ніч, але ж він це просто так казав? Казав, що всі думатимуть, що у нас шлюбна ніч, але ж її не буде?

Серце билося часто-часто, коли я думала про все це.

Його квартира була оформлена в мінімалістичному стилі. Було багато бежевих, білих і сірих тонів. Сучасні меблі і техніка. А на стінах я помітила сліди від якихось рамок. То були фотографії, чи щось інше? Також тут були і якісь порожні стелажі, на яких до цього явно щось стояло, але тепер вони були порожні. 

— Треба буде перевезти сюди твої речі, — сказав він розвʼязуючи краватку і кидаючи її на крісло. 

 — Ага, — я почувалася ніяково від того, що не подумала взяти халат, нічну сорочку, ще якісь речі першої необхідності. Але ж не тягти їх на весілля, треба було подбати про це заздалегідь, а я не подумала…

Раптом телефон Нестора в кишені завібрував. Він дістав його, поглянув на екран і ледь насупився.

— Батько мене сварить, — він поглянув на мене. 

 — Батько? За що? — здивувалась я. 

—  Сказав, що ми втекли раніше, ніж навіть станцювали перший шлюбний танець, — він поглянув на мене. — І що я облажався. Бо жінкам такі штуки дуже важливі.

— Я й забула про це… Так що можеш не хвилюватись, — я усміхнулась. — Ти знаєш, я не з тих, кому важливі якісь умовності, головне загальний емоційний настрій, а він у мене залишився від весілля дуже приємним…

— І все ж, певно, я дійсно був недостатньо уважний до тебе. А весілля відбуваються не так часто, — він зітхнув, а потім поглянув на телефон. — Хоча… В принципі, ми можемо його і вдома станцювати. Так спогад все одно залишиться, що думаєш? — він зазирнув мені в очі. 

 — Гарна ідея, — від однієї думки, що зараз він буде так близько до мене, практично триматиме в обіймах, серце солодко завмерло. — Вдома навіть буде романтичніше, ніж перед трохи захмелілими гостями…

— Ага, — він усміхнувся. — Зараз тоді…. — він взяв пульт від телевізора, перемкнув на дублювання екрану з телефону й увімкнув на телефоні якусь повільну мелодію, яка зазвучала одразу з телевізора. Він поклав телефон і простягнув мені долоню, зазирнувши мені в очі. — Дозволь запросити тебе на танець, Агато. 

Я кивнула, як заворожена, дивлячись йому в очі. Як під час нашого весільного поцілунку, здавалося. весь світ навколо зник, і лишилася тільки ніжна мелодія та ми двоє, що рухалися у такт їй, все ближче одне до одного…