20. Агата. Зустріч з колишнім

Коли він торкнувся моїх губ, серце мало не вистрибнуло з грудей. Мені здавалось, що я видаю себе навіть своїм уривчастим диханням. В голові була лише одна думка — щоб цей поцілунок тривав якомога довше…

Нестор опустив руку з моєї щоки на шию, ніжно погладжуючи шкіру, від чого по тілу одразу побігли сироти. 

А коли повітря стало не вистачати, він відірвався від моїх губ і наші погляди знову зустрілись.

Я відчула, що червонію. Сподівалася, він не прочитав по моїх очах, як сильно я закохана в нього…

— Це було… Якось особливо, — сказав Нестор майже пошепки. 

— Так, дуже особливо, — погодилась я. Відчувала, що мене переповнює радість, адже він ніби озвучив мої думки. 

— Тоді побачимось завтра? — він зазирнув мені в очі. 

 — Так, — я усміхнулась. Було так легко і весело, як, мабуть, востаннє я почувалася ще в дитинстві, це було безтурботне перечуття тільки хорошого від майбутнього. 

— До завтра, — Нестор теж усміхнувся і трохи відсторонився. 

Я ледь поборола бажання не торкнутись його губ знов, тепер тільки на прощання. 

Але все ж не стала цього робити. Все ж, ми просто тренувались. Для нього це, певно, нічого не значить… Я картала себе за те, що так легко розтанула, що закохалась в свого фіктивного нареченого так швидко. 

Вийшла з машини, але майже одразу побачила на лавці того, кого не очікувала там побачити. 

Це був Тарас, він сидів з величезним букетом троянд, а коли побачив мене то встав з лавки і одразу простягнув ті троянди мені.

— Агато! Ти прийшла! Привіт, це тобі… — сказав трохи нервово. — Ти дуже гарно виглядаєш… Ми так давно не бачились… 

 — Привіт, — сказала я і мимоволі озирнулась назад, щоб поглянути, чи Нестор ще не поїхав. Але його машина досі стояла на тому ж місці.  — Вибач, але я не можу прийняти квіти… Я виходжу заміж…

— Чому не можеш… Квіти — це квіти, — він все одно простягував їх мені. — Заміж? А чому так різко? У тебе навіть статусу заручення чи чогось такого не було… Ти навіть не зустрічалась, судячи з мереж. Жодної фотки я не бачив.

 — Ти що, стежиш за мною? — мені було неприємно, що він ретельно вивчав мої мережі. 

— Це не якась закрита інформація, ти ж сама її виставляєш, до чого тут "стежив"? — він ледь насупився. 

В цю мить я почула позаду себе кроки. І ще за мить моїх плечей торкнулись чоловічі руки і я відчула аромат парфумів Нестора, який обійняв мене за плечі. 

— Кохана,  — прошепотів він достатньо голосно, щоб Тарас це прекрасно чув. — Хто цей тип? Він тобі надокучає? 

 — Це Тарас, мій… е-е-е.. знайомий, — знайшлася я. — І він уже йде, правда, Тарасе? 

— Хлопець, — тут же додав Тарас. — Колишній, але я не збираюсь здаватись! — заявив він. — Я кохаю Агату! 

— Здаватись? — хмикнув Нестор. — Тобі нема за що боротись, ти вже програв, Агата — моя, — заявив він. 

Від цих його слів моє серце забилося, як шалене, я пригорнулася до Нестора і поглянула на Тараса з викликом. 

— Але вона тебе соромиться! Навіть фотки ваші не виставляє! Щось я сумніваюсь, що у вас все прямо так серйозно, — хмикнув Тарас невдоволено. 

— У нас все дуже серйозно! — розізлилась я. — Не суди за соцмережами, ти ж знаєш, я не з тих, хто виставляє все своє життя напоказ! 

— Кохана, ти не маєш виправдовуватись перед ним, — сказав Нестор мʼяко і погладив мене по щоці, зазираючи мені в очі.

Я усміхнулась йому, відчуваючи, що буквально тану від цих слів і дотиків. 

Тим часом Тарас насупився і підтис губи. Він все ще тримав у руках букет і виглядав навіть трохи кумедно. 

— Ходімо, я проведу тебе до квартири, — додав тим часом Нестор і повів мене повз Тараса до підʼїзду…